суспільних відносин у сфері сільського господарства дає змогу оцінити майбутню ефективність сучасних реформ 10,с.141-149.
Для найкращого проведення таких реформ, необхідно дослідити пам’ятки українського права, що регулювали суспільні відносини у сфері сільського господарства. Важливим є питання ефективності їх правового регулювання та соціально-економічних наслідків перетворень та реформ, які відбувалися на Україні з метою вироблення практичних рекомендацій щодо законодавчого забезпечення аграрної реформи в Україні.
1.2
Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Аграрна реформа – це передбачена нормативно-правовими актами, система економічних, організаційних, правових, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення множинності форм власності на землю та множинності форм господарювання на ній, з метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.
Слід також зазначити, що здійснення аграрної реформи неможливо без належного правового забезпечення. З’ясування суті, структури та особливостей аграрного законодавства дасть змогу виявити тенденції його розвитку та вплив на реформування аграрних відносин.
В юридичній літературі поняття “законодавство” досліджується багатьма авторами. Цей термін вживається поряд з іншими поняттями, такими як “закони”, “законодавчі акти”, “акти законодавства”, причому нерідко вони вживаються як синоніми. Це призводить до прогалин у законодавчому регулюванні.
У творах знаного теоретика права Б. Кістяківського зустрічаємо розуміння законодавства як найважливішої функції, яка у правовій державі “цілковито підпорядкована народному представництву” 11,с.250. Але таке трактування є недоцільним, оскільки утотожнюється процес діяльності і безпосередній результат цього процесу.
Крім того, законодавство розуміють як сукупність усіх чинних нормативно-правових актів у державі. Інші автори подають поняття “законодавство” як сукупність нормативно-правових актів найвищої юридичної сили у державі, що приймаються найвищим представницьким органом або референдумом 12,с.173. Також пропонується таке визначення законодавства як сукупність нормативно-правових актів вищої юридичної сили у державі, якими є закони як результат безпосереднього волевиявлення народу (референдуму) або його представницького органу (Верховної Ради), а також численні міжнародні договори, згода на обв’язковість яких надана Верховною Радою України 13,с.3.
Аграрне законодавство України більшість вчених визначають як комплексну, інтегровану і спеціалізовану галузь законодавства, що є системою взаємопов’язаних і взаємоузгоджених уніфікованих та диференційованих нормативно-правових актів, які є джерелом і формою виразу правових норм, спрямованих на регулювання аграрних відносин 14,с.3-5.
Розвиток аграрного законодавства про аграрну реформу пройшов декілька етапів, які повністю відображали нові тенденції розвитку та вдосконалення суспільних відносин у сфері аграрного сектора. Слід підкреслити, що законодавство про аграрну реформу має свої істотні особливості, зумовлені радикальними змінами форм власності і господарювання на селі, сучасним станом економіки, що відобразилось у збільшенні питомої ваги нормативно-правових актів у цій сфері, поглибленням їх спеціалізації і компетентності.
Також можна відзначити особливість законодавства про аграрну реформу в Україні: аграрні відносини регулюються здебільшого у формі законів – актів з вищою юридичною силою. В цьому аспекті важливим є збереження тенденції до врегулювання аграрних відносин нормативно-правовими актами вищої юридичної сили та дотримання з цього приводу суб’єктами правотворчості вимог Конституції України.
Ядром аграрного законодавства є нормативно-правові акти, що забезпечують проведення аграрної реформи.
На думку Н.І. Титової, аграрне законодавство про аграрну реформу має відповідати таким основним засадам 15,с.6-9:
пріоритетність сільського господарства в системі всіх галузей народного господарства;
державна підтримка сільського господарства;
державно-правова охорона земель сільськогосподарського призначення;
визначення сільськогосподарської праці як найпрестижнішої та забезпечення її стимулювання;
рівність всіх організаційних форм ведення сільського господарства, вільний їх вибір;
державне забезпечення соціально-економічних умов життя та праці селянина.
Оскільки основою аграрної реформи є земельна реформа, то багато нормативно-правових актів присвячено саме регулюванню земельних відносин. До них можна віднести, насамперед, постанову Верховної Ради України “Про земельну реформу” 16,с.98, Закон України “Про форми власності на землю” 18,с.225 та інші нормативно-правові акти земельного законодавства.
Розвиток законодавства про земельну реформу, яка є складовою аграрної реформи пройшов чотири етапи свого розвитку 19,с.25-46. Перший етап розпочався в кінці 1990 року із прийняття постанови ВРУ від 18 грудня “Про земельну реформу”. Слід зазначити, що цим було внесено зміни до існуючого Земельного кодексу УРСР. Другий етап земельної реформи асоціюється з прийняттям Закону України “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 р. З цією подією пов’язують нову редакцію Земельного кодексу 1992 року.
Наступний етап розпочався 10 листопада 1994 року, у зв’язку з виданням Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” 20. Цим указом було визначено суть і порядок паювання земель. В подальшому прийнято спеціальний акт, що регулював порядок паювання земель, переданих у колективну власність.
Четвертий етап земельної реформи став кульмінацією, оскільки було прийнято новий Земельний кодекс від 25 жовтня 2001 року.
До актів, що забезпечують проведення аграрної реформи, слід також віднести і акти, що мають на меті реформування не лише земельних, а й інших видів суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва. Це, зокрема, Закони України “Про селянське (фермерське) господарство” 21,с.186, “Про сільськогосподарську кооперацію” 22,с.261, “Про особливості приватизації майна в АПК” 23,с.136, “Про фіксований сільськогосподарський податок” 24,с.39 та ін.
Крім перерахованих нормативно-правових актів важливе значення при проведенні аграрної реформи мають також акти цивільного законодавства: Закони України “Про власність” 25,с.85, “Про підприємства в Україні” 26,с.272, “Про підприємництво” 27,с.249 та інші.
Окремо слід виділити такі нормативно-правові акти як Закони України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” 28,с.272, “Про селянське (фермерське) господарство” 29,с.448, а також Указ Президента України від 3.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” 30,с.11-13 та інші.
Отже, аграрне законодавство про аграрну реформу пройшло ряд етапів свого розвитку, кожний з яких відзначався прийняттям нових