Отже, з огляду на викладені обставини можна констатува-ти, що приватизація земель — це юридичне визначена про-цедура (процес, порядок), за якої реалізується матеріальна й процесуальна правосуб'єктність осіб, спрямована на виник-нення права приватної чи колективної власності громадян на Землю.

Іншими словами, приватизація — це спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, за якими за допомоги активної діяльності їх суб'єктів здійснюється перерозподіл зе-мельного фонду України та виникає право приватної власності Громадян і колективної власності їх об'єднань на земельні ділянки. Характерною особливістю цих правовідносин є те, що вони за своїм походженням відносяться до категорії абсолютних, тобто повноважені щодо набуття права відповідної форми власності належать законодавче визнаним суб'єктам, а всі інші особи зо-бов'язані утримуватись від порушення цих повноважень, j відповідні ради народних депутатів повинні здійснити комплекс організаційно-технічних, правових та інших юридичне значимих дій щодо юридичного посвідчення вказаних повноважень грома-дян та їх об'єднань стосовно індивідуально відособлених земель-них ділянок.

Вказаним земельно-процесуальним правовідносинам прита-манні всі ознаки правовідносин: підстави виникнення, зміни й припинення, наявність суб'єктивного складу та змісту.

Правовідносини щодо приватизації земель об'єктивно запроваджені в Україні з моменту прийняття перших норма-тивно-правових актів у цій галузі, їх реалізація тісно пов'я-зана із спеціальною правосуб'єктністю громадян України та їх об'єднань. Всі інші фізичні особи не можуть бути суб'єк-тами приватизаційних земельних правовідносин. Водночас, хоча суб'єктами приватизації є виключно громадяни Украї-ни, в ролі суб'єктів таких правовідносин, поряд з ними, мо-жуть виступати відповідні ради народних депутатів або їх виконавчо-розпорядчі органи (у разі делегування останнім вказаних функцій), землевпорядні та контролюючі органи, інші заінтересовані особи.

Об'єктом приватизації є всі землі в межах території Украї-ни. Об'єктами конкретних приватизаційних земельних право-відносин можуть бути, переважно, земельні ділянки резервного фонду, віднесені відповідними радами до таких, що підлягають перерозподілу та наступній передачі у приватну й колективну власність.

Зміст цих правовідносин складає низка прав і обов'язків юридичне визначених фізичних і юридичних осіб. Так, грома-дяни України мають право подавати заяву щодо надання їм зе-мельної ділянки до відповідної ради народних депутатів, а за відмови їм у цьому — до вищестоящої ради народних депу-татів. Відповідна рада народних депутатів зобов'язана розгля-нути цю заяву і в разі згоди передати земельну ділянку, замо-вити землевпорядній організації розробку проекту цього відво-ду. Однак законодавство не вказує, як бути у випадках, коли якої згоди відповідної ради немає. Не визначає чітко закон і те, а чий рахунок має здійснюватися розробка такої документації. За законом приватизація має здійснюватися безоплатно, але гарантії щодо цього практично проігноровані, оскільки розробка проектів відводу здійснюється у різних регіонах комерційними землевпорядними структурами за рахунок осіб, які приватизу-ють земельні ділянки.

Очевидно, що матеріальні і процесуальні права найменш врегульовані у чинному законодавстві, а це є реальною пере-шкодою на шляху реформування земельних правовідносин. Не сприяє ефективному приватизаційному процесу земель і норма ЗК (ст. З—4), згідно з якою дозволено здійснювати приватиза-цію виконавчим органам місцевих рад народних депутатів. Як наслідок — зволікання з реалізацією законних прав громадян у цій важливій справі.

Припинення земельних приватизаційних правовідносин здійснюється на підставі сукупності юридичних фактів, які юридичне фіксуються видачею Державною акта на право влас-ності і його реєстрацією у відповідній раді народних депутатів.

Отже, будь-які інші форми придбання чи набуття права власності на землю не можуть розглядатися як приватизація і підлягають регулюванню іншими актами законодавства (купівлі-продажу, дарування, обміну тощо). Саме до таких (неприватизаційних) земельних правовідносин слід віднести придбання земельних ділянок у зв'язку з так званою «прива-тизацією» об'єктів незавершеного будівництва, автозаправ-них станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню, та придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підпри-ємницької діяльності.

Правове регулювання таких правовідносин започатковано відповідними указами Президента України, в яких йдеться саме ПРО продаж земельних ділянок громадянам та юридичним осо-бам України різними органами виконавчої влади. Юридичною підставою набуття права власності на таку земельну ділянку є Договір купівлі-продажу. Але, як відомо, це — класичні цивільно-правові відносини. Тому їх не варто змішувати з приватизаційними земельними правовідносинами, оскільки це призводить до підміни понять та «ревізії» правової дійсності, шкодить утвер-дженню права в забезпеченні земельної реформи шляхом приватизації земель. З огляду на викладене очевидно, і до питання приватизації земель доцільно детально врегулювати у запропонова-ному законі про земельну реформу і приватизацію земель в Україні.

Слід також підкреслити, що більшість аграрних нормативно-правових актів є нестабільними. Велика кількість змін була внесена до земельного кодексу, Законів “Про власність”, “Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві”, “Про селянське (фермерське) господарство” та інших.

В деяких випадках, нові нормативно-правові акти суперечать вже існуючим.

Слід також сказати, що багато нормативно-правових актів мають суто декларативний характер, оскільки немає механізму їх реалізації.

Це стосується, насамперед, Закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”. Багато положень цього закону не діють.

Отже, сучасний розвиток аграрного законодавства є безсистемним. Актуальною є проблема розробки і прийняття єдиного кодифікаційного акта. Таким актом, як вважає Н.І.Титова, мають стати основи аграрного законодавства України 15. Прийняття такого акту є важливим для підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки, а також могло б полегшити правозастосовчу діяльність в цій сфері 31. Прийняття такого