Актуальність теми „Формування європоцентристського міжнародного права” полягає в тому, що розуміння і тлумачення європоцентристського міжнародного права є одним із тих, що впливають сьогодні на правотворчі та правозастосовчі процеси. Так, вчені з країн, що розвиваються, на семінарі Гаазької академії міжнародного права 1983р. „Майбутнє міжнародного права в мультикультурному світі” стверджували, що сучасне міжнародне право є європоцентристським за своєю суттю. На сьогодні вчені і практики міжнародного права одностайні в розумінні необхідності дослідження особливостей його походження та історії. В результаті сформувалася потреба у всебічному системно-концептуальному аналізі формування європоцентристського міжнародного права.
Так, істотний вплив на розвиток міжнародного права цього періоду мав Вестфальський мирний конгрес, що завершив новий поділ Європи після Тридцятилітньої війни підписанням 24 жовтня 1648 року Вестфальського трактату. Вестфальський мир не лише сформулював ряд нових принципів та інститутів міжнародного права, але й істотно змінив ряд інших, раніше існуючих (дипломатичні представництва, режим іноземців). Він підготував перехід до епохи буржуазного міжнародного права, що, ймовірно, і дало підставу деяким дослідникам оголосити його початком виникнення і розвитку міжнародного права.
Серед питань правового характеру, що стали розвиватися на основі Вестфальського трактату, слід зазначити, насамперед, питання (інститут) про міжнародно-правове визнання. Як відомо, саме на Вестфальському конгресі була визнана незалежність Швейцарії і Нідерландів. В зв”язку з цим і виявилася вперше сформульованою декларативна теорія визнання. Це проявилося також у визнанні за німецькими князями їх суверенних прав. Однак, обмежуючи право німецьких держав укладати договори з ненімецькими державами, трактат штучно змішував державно- і міжнародно-правові елементи в побудові імперії.
Версальським трактатом для Європи був вироблений також важливий для міжнародних відносин принцип необмеженості самодержавної влади, який у деяких випадках прикривався „ліберальними формами” і подавався „як вимога державного блага, інтересів і потреб народу”. Фактично абсолютизм самодержавної влади знайшов міцну опору в суспільному устрої європейських держав ХVII - XVIII століть. У свою чергу соціальний порядок, що склався у цей період в Європі, відображався на міжнародних відносинах європейських держав. Державні діячі тієї епохи досить часто цитували у своїх дипломатичних актах класичний твір науки міжнародного права – трактат Г. Гроція „Про право війни і миру” і посилалися на найвеличніші принципи моральності і права, прикриваючи ними найобурливіше порушення основних прав народів.
Проте Вестфальський трактат не лише визнав за всіма його учасниками „право на територію і на верховенство”, але і підтвердив рівноправність європейських держав незалежно від відмінностей в їх релігійних переконаннях і формі державного устрою. Ряд дослідників цього періоду проводять паралель між Версальським трактатом та Статутом Ліги Націй, а також і Статутом ООН. Адже Вестфальський трактат був першим загальноєвропейським договором, хоча і не створивши міжнародної організації, проте заклав перші цеглини в її майбутній фундамент.
Крім того, у Вестфальському трактаті мали місце положення (норми), що передбачають мирне вирішення спорів, колективні заходи проти агресора. Це в сукупності можна охарактеризувати як початок створення міжнародно-правової і політичної системи безпеки і правопорядку в Європі.
ХVІІІ століття здійснило істотний вплив на формування норм дипломатичного права. У цей період для процесу розвитку міжнародного права було характерне удосконалення норм дипломатичного права, особливо в питаннях дипломатичної недоторканості послів і збереження їхніх привілеїв та пільг.
Значно повільніше відбувалися зміни в правовому режимі території. Протягом XVII століття і більшої частини XVIII століття продовжували переважати феодальні принципи її переходу від одного правителя до іншого – обмін територіями за Утрехтським (1713р.) і Раштадським (1714р.) мирними договорами. Тут найбільший прогрес намітився у сфері морського і річкового права, яке починало зароджуватися. Отже, можна вважати, що до середини століття утвердився принцип свободи морського судноплавства. Одночасно більшість держав була визнана 3-мильна ширина територіального моря. Поступово почалася відміна річкових податків. Найбільш активно почали укладати договори про свободу річкового судноплавства Австрія, Баварія, Прусія, Франція.
XVIII століття також призвело до деяких змін в законах і звичаях війни. Вони хоча й не ліквідували попередньої, жорстокої практики, але все ж таки йшли по шляху її гуманізації. Так, з”явилися угоди про недоторканість під час війни медперсоналу (франко-пруська угода 1759р.), про захист власності мирного населення (ст. 19 Утрехтського трактату). Сюди ж слід віднести і Декларацію Росії про перший озброєний нейтралітет 1780р., згідно з якою нейтральні судна ставилися під захист міжнародного права – вони були недоторканні, нейтральний прапор покривав вантаж ворожого характеру. Для захисту цих положень засновувався спеціальний конвой. Також проголошувалося, що блокада, щоб бути дійсною, повинна бути забезпечена реальною силою. Текст декларації був доведений Росією до відома дипломатичних представників Швеції, Данії, Нідерландів і Португалії. А протягом 1780-1783 років до неї приєдналися й інші держави.
Не можна не відзначити і внесок у розвиток міжнародного права, що його зробила Велика французька революція 1789-93 років. Саме її демократичні ідеї послужили початком нової ери розвитку міжнародного права - ери класичного міжнародного права.
Серед численних актів, прийнятих в дні французької революції, слід перш за все згадати „Пропозицію”, внесену депутатом Вольнеєм на засіданні Національних зборів 18 травня 1790р., а також проект „Декларації прав народів”, представлений Конвенту абатом Грегуаром 23 квітня 1795р. Ці документи склали своєрідний кодекс міжнародного права. При цьому ті положення проектів, які були схвалені Конвентом, формально залишалися власне французькими документами, так і не отримавши наступного міжнародного договірного закріплення. Але принципи та ідеї, в них сформульовані, отримали міжнародне визнання вже пізніше,
