В розглядуваний період доктрина міжнародного права отримала значний розвиток. Міжнародне право починають вивчати в університетах. Ідеї міжнародного права пустили коріння в суспільній свідомості.

В розглядуваний період юристи не проводили чіткого розмежування між національним і міжнародним правом ні за сферою дії, ні за нормативним матеріалом. Лише пізніше починають доводити, що навіть природне право не може застосовуватися до суверенних держав без врахування їх природи.

Теорія суверенітету була започаткована як спроба проаналізувати внутрішню структуру країни. Політичні філософи повчали, що в кожній країні має бути певний орган, наділений вищою законодавчою та/або політичною владою.

Аналізуючи основні правові результати розвитку так званого „класичного” і по суті європейського міжнародного права, можна з упевненістю сказати, що за цей період з”явилася низка основних правових норм і принципів міжнародного права. До таких принципів належать: принцип територіального суверенітету, який забезпечує виключний контроль і юрисдикцію держав в межах власної території, свобода відкритого моря, норми про імунітет держави від юрисдикції іноземних судів, норми про дипломатичні та консульські відносини, договірне право, право про дипломатичний захист іноземних громадян та їх майна і про нейтралітет.

Головна особливість класичного міжнародного права полягає у тому, що воно не накладає ніяких обмежень на права держав застосовувати силу та іти на війну, які вважаються атрибутом суверенітету та рівноправності держав. Крім того, вважалося, що суверенітет можна набути над територією, яка нібито нікому не належить. Необмежене право на застосування сили відбивалося також у доктрині інтервенції, прихильниками якої були Віторіа, Джентілі та Гроцій. Така інтервенція мотивувалася релігійними міркуваннями.

У ХІХ ст. право інтервенції ґрунтується на угодах і на засадах самозахисту та самозбереження. Адже держави для виправдовування інтервенції все більше посилалися на гуманітарні підстави. В дійсному житті, здійснюючи інтервенцію до іншої країни з нібито гуманітарною метою, держави переслідували власні цілі.

Одним із аспектів цього періоду, який заслуговує на увагу, є заборона работоргівлі. Так, після прийняття внутрішньодержавних заходів в 1814р. в Сполученому Королівстві було укладено перший міжнародний договір з осудом работоргівлі – між Францією та Британією. Цей принцип було підтримано на Віденському конгресі 1815р. та інших багатосторонніх договорах і нарешті затверджено всебічним Генеральним актом Брюссельської конференції 1890р. про африканську работоргівлю. Цей акт передбачав заходи військового та правового характеру для припинення работоргівлі, хоча внутрішнього рабства це не стосувалося.

Гуманізація міжнародних законів і звичаїв війни розпочалась укладенням військовими керівниками воюючих сторін угод, які стосувались полонених, поранених і хворих і захисту воєнних госпіталів. Було створено в 1863р. як приватна юридична асоціація Міжнародний комітет Червоного Хреста.

У ХІХ ст. з”являються також перші зачаткові форми міжнародного співробітництва: комісії з міжнародних річок (Рейну, Шельди, Дунаю) та міжнародні адміністративні союзи (Геодезичний союз, Всесвітній поштовий союз, Бернське бюро з захисту творів літератури та мистецтва та інші).

Отже, у результаті у Європі до початку ХІХ ст. склався певний міжнародний правопорядок, що став зразком для ряду інших континентів та країн. Європа стає центром цивілізованих народів, і це накладає певний відбиток на міжнародне право. Воно набуває яскраво вираженого європейського характеру і отримує назву європейського міжнародного права, або міжнародного права цивілізованих народів. На початку ХХ ст. воно починає називатися „класичне міжнародне право”. Це було пов”язано з тим, що основні міжнародно-правові положення формувалися за участю найбільших держав світу, а досягнуті угоди та домовленості носили формалізований характер і в цілому відображали інтереси більшості держав.

Проте укладення в цей період розвитку міжнародного права значної кількості міжнародних договорів та угод носило в більшості випадків декларативний характер, ряд проблем, які виникали в сфері міжнародно-правових відносин, взагалі не обговорювалися або виключалися із порядку денного (наприклад, проблема колоніалізму).

Крім того, міжнародні договори, укладені в період формування європоцентристського міжнародного права, мали значний вплив на певні положення міжнародно-правових документів, укладених у ХХ столітті. Зокрема, ряд угод містили принципи, які пізніше були закріплені в Статуті Ліги Націй, Статуті ООН. А ряд інститутів, які виникли в цей період, дістали свій розвиток та закріплення вже в період Поширення міжнародного права (з 1914р. і до наших днів).

Таким чином, можна з упевненістю сказати, що в період формування європоцентристського міжнародного права було започатковано основи міжнародно-правової і політичної системи безпеки і правопорядку в Європі. А міжнародне право характеризувалося тим, що поступово рухалося до міжнародної всесвітньої системи.