“Нове кримінальне законодавство:

досягнення, помилки і недоробки”

Вступ

Прийняття нового кримінального кодексу України сприяло важливим етапам розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. В ньому закріплено ряд нових дуже важливих положень, які раніше були спірними, однак, на мою думку, він має і ряд недоліків, над вирішенням яких мають працювати як вчені-юристи, так і практики працівники.

Забезпечення безпеки громадян є одним з основних завдань держави. Неповнолітні – завжди найменш захищені у суспільстві, особливо в країнах, де мають місце кризові процеси.

Сьогоднішня ситуація в Україні характеризується суспільно-економічною і політичною нестабільністю, зниженням моральних норм, зростанням злочинності і насильством. Це особливо загострило проблеми дітей та підлітків. Зростаюче безробіття, зменшення можливості отримати освіту, адекватну медико-соціальну і психологічну допомогу призвели до втрати соціально-моральних орієнтацій, деформації сексуальної поведінки, збільшення сексуального насильства, погіршення здоров’я, особливо серед молоді.

У новому Кримінальному кодексі України, на жаль, як і попередньому КК 1960 р., залишилися невирішеними важливі питання захисту прав неповнолітніх. Це суперечить вимогам Конвенції про права дитини ,яка у статті 6, 1, 19, 35 зобов’язує державу всіляко захищати життя, здоров’я, особисту волю осіб у віці до 18 років.

Так, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК передбачає, зокрема, підвищену відповідальність за умисне вбивство малолітньої дитини (тобто, особи у віці до 14 років). З одного боку, така постановка питання є кроком вперед у порівнянні з попереднім КК, де взагалі не зверталася увага на ту обставину, що особа, яка посягнула на життя дитини, становить підвищену суспільну небезпечність і повинна нести відповідальність, адекватну тяжкості скоєного.

Однак, з другого -, за межами посиленої кримінально-правової охорони у такій ситуації опиняються неповнолітні у віці від 14 до 18 років, що не відповідає Конвенції про права дитини, яка вимагає посиленого захисту всіх неповнолітніх, а не тільки осіб до 14 років. Таким чином, у ст.. 115 потрібно встановити підвищену відповідальність за умисне вбивство не малолітнього, а неповнолітнього, що дозволить більш ефективно захищати життя всіх осіб у віці до 18 років.

Статті 121, 122, 125 та 126 КК України, що встановлюють відповідальність за умисні тілесні ушкодження, побої і мордування, не містять як кваліфікуючі обставини вчинення цих злочинів щодо неповнолітнього. Це, безперечно, невірно. Тілесні ушкодження взагалі становлять особливу небезпеку для здоров’я неповнолітніх, організм яких ще тільки формується, а назване ушкодження може призвести до ненормального фізичного розвитку.

Це може мати насідком те, що дитина стане інвалідом і не зможе повною мірою реалізувати себе у дорослому житті, а, отже, суспільство може втратити повноцінного члена. Дитячий організм менш захищений, і більш уразливий, ніж дорослий, і це треба врахувати у випадках заподіяння дитині тяжкого ушкодження (а, особливо, тяжкого) свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи злочинця, і тому закон повинен передбачати адекватне покарання за споєння подібних злочинців.

Тому в статтях 121, 122 та 125 КК потрібно встановити підвищену відповідальність за вчинення вказаних злочинів щодо неповнолітнього. Це стосується також побоїв чи мордувань неповнолітніх. Організм останніх більш чутливий до долю, крім того, подібні дії можуть заподіяти дитині й психічну травму, яка може негативно позначитися на її подальшому розвитку. Тому особи, котрі знущаються над дітьми, повинні нести посилену відповідальність. І це потрібно зафіксувати у ст. 126 КК, окремо передбачивши більш суворе покарання за побої чи мордування, вчинені щодо неповнолітнього.

Особливу увагу слід звернути на ст. 127 КК, яка встановлює відповідальність за катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання ляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі.

Такої статті в попередньому КК не було, але цікаво те, що й тут простежується позиція, згідно з якою неповнолітні позбавлені спеціального посиленого захисту. Наведене незрозуміло, оскільки очевидно, що особа ,яка катує дитину, по суті користуючись тим, що жертва в силу свого віку часто не може вчинити опір злочинцю, становить підвищену небезпеку для суспільства і від неї можна чекати що завгодно.

Новий КК України не передбачає підвищеної відповідальності, навіть, за катування неповнолітнього. Це, безумовно, слід виправити і у ч. 2 ст. 127 КК необхідно передбачити підвищену відповідальність за катування неповнолітнього.

Все більш загрозливою стає ситуація з торгівлею неповнолітніми. Наведемо факти. Серед українських дівчат, яких відправляють за корон для занять проституцією, зустрічаються, навіть, 12-літні. А як бути в ситуації, коли все відбувається всередині держави, тобто переміщення через кордон немає? Наприклад, один громадянин України продав (або подарував) дитину іншому громадянинові України, і всі, включаючи потерпілого (в даному випадку – дитину), постійно перебувають у межах нашої держави.

Якщо керуватися змістом ст. 149, то винних осіб в такому разі не можна притягти о відповідальності (дитину ж ніхто не вивозив за кордон). З цього приводу М. Хавронюк зазначає: сама по собі безоплатна передача людини у фактичну власність чи для тимчасового використання, так само як одержання останньої внаслідок її купівлі чи іншої угоди, не пов’язаної з переміщенням людини через державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149, і можуть кваліфікуватися за наявності відповідних обставин за ст. 1465.

Проте навряд чи це вирішує проблему, оскільки незаконне позбавлення волі або викрадення людини (за що встановлює відповідальність ст. 146) і, наприклад, продаж останньої –