далеко не одне і те ж, а, отже, застосовувати в подібних випадках ст. 146 нелогічно (такі питання потрібно вирішувати у самій ст. 149).
Зайвою є вказівка в диспозиції на згоду або відсутність такої потерпілого. Оскільки факт (наприклад, продажу людини) вже є протизаконним, то наявність згоди потерпілого на вчинення щодо нього протизаконних дій може бути врахована при призначенні винному покарання, але зовсім не обов’язково робити на цьому наголос у статті. Крім того, необхідно враховувати, що згода потерпілого може бути досягнута шляхом обману, коли людині не повідомляють, що насправді вона уде робити, наприклад, за кордоном.
При аналізі ст. 149 постає питання: вона передбачає відповідальність тільки в тих випадках, коли незаконна угода щодо передачі людини переслідує саме вказану в диспозиції мету (сексуальна експлуатація, використання в порнобізнесі)? Якщо так, то незрозуміло, як бути, наприклад, у випадках продажу людини для проведення над нею наукових дослідів тощо – тобто в тих ,які не охоплюються зазначеною в диспозиції метою, що переслідується при вчиненні побічних дій.
Особливо важливо потрібно охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значно страждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержано загальне визнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Необхідність особливого захисту дітей вперше проголошено у женевській декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено у Загальній декларації прав дитини 11948 р., Декларації прав дитини 1959 р. І закріплено у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 10), Міжнародному пакті про громадські і політичні права (ст. 23 і 24), у Конвенції про права дитини 1989 р. (статті 1-41).
У структурі скоєних у країні злочинів статеві складають невеликий відсоток. За останнє десятиріччя він не перевищує 8-9 % і є відносно стабільним з деякою тенденцією до зменшення.
Кримінально-правовою статистикою 1999 р. В Україні зареєстровано 1288 зґвалтувань і замахів на них. Це – 0,2 % усіх злочинів.
В Україні привертає увагу неповнота форм статистичної звітності про злочинність і судимість, в яких взагалі не передбачено окремого обліку потерпілих від злочинів, не говорячи вже про окремий облік малолітніх і неповнолітніх потерпілих від статевих чи інших сексуальних зловживань.
Необхідно зазначити, що статеві злочини характеризуються високим ступенем латентності, а тому статистика реєструє незначну їх кількість. У новому КК виділено в окремий розділ злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, який включає п’ять статей.
У ст. 152 КК “Зґвалтування” у порівнянні з попереднім законом змінено те, що потерпілим від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.
У КК 1960 р. Потерпілою від цього злочину могла бути тільки жінка, незалежно від її попередньої поведінки (в тому числі і аморальної) та відносин із суб’єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі). За новим КК охороняється статева свобода і статева недоторканість як жінок, так і чоловіків.
Зміни торкнулись також деяких кваліфікуючих зґвалтування ознак та санкцій основного і кваліфікованих складів цього злочину. Новою кваліфікуючою. Ознакою за ч. 2 ст. 152 КК є не тільки повторне вчинення даного злочину, а й злочинів, передбачених статтями 153-155 КК України, що слід оцінити позитивно. Було б доцільно розглянути питання про внесення до ст. 152 КК такої особливо кваліфікуючої ознаки як вчинення зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього батьками, особами, які їх замінюють, й тими, хто здійснює їх виховання. Дана пропозиція обґрунтовується підвищеною суспільною небезпекою зґвалтування у разі його вчинення вказаними вище особами.
Стаття 153 КК “Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом” передбачає, що потерпілими від даного злочину можуть бути особи як жіночої, так і чоловічої статі.
Крім того, у ч. 2 цієї статті, окрім раніше існуючих ознак, в розуміння повторності включено вчинення будь-яких із злочинів, передбачених ст. 152 КК, або після примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК).
До ст. 153 КК введено ч. 3, яка встановлює насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки. Відповідальність за вказаний злочин повинна наставати не тільки при заподіянні тяжких наслідків названим особам, а й взагалі при задоволенні статевої пристрасті неприродним способом щодо малолітньої чи малолітнього. Тому ця стаття потребує змін.
Стаття 155 КК “Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості” передбачає відповідальність за добровільні статеві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Позитивним в регламентації цього складу злочину є те, що ч. 2 даної статті встановлює підвищену відповідальність у разі вчинення такого злочину батьком, матір’ю чи особою, яка їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки. Нове законодавство дещо знизило санкції, передбачені раніше за цей злочин.
ЦУ чинному Кримінальному кодексі України також передбачена відповідальність за злочинні діяння, які мають на меті експлуатацію дитини.
Експлуатацією дітей визначається будь-яке використання їх праці, що може завдати шкоду їх здоров’ю, фізичному або освітньому рівню останніх, передбачені ст. 150 КК. Тобто, злочином є будь-яке використання праці неповнолітніх для отримання прибутку. Це можуть бути діяння, під час яких:
щодо неповнолітніх вчинюються дії, пов’язані із сексуальною експлуатацією, з використанням їх праці у порнобізнесі, з незаконним вивезенням дітей за кордон (ст. 146, 149, 300, 301, 303 КК);
неповнолітні втягуються у злочинну діяльність (ст. 304 КК);
праця неповнолітніх використовується на роботах із шкідливими її