норми прав людини притаманні як міжнародному, так і внутрішньодержавному праву. Вони відбивають історично досягнутий рівень демократії та гуманності суспільства на міжнародному та внутрішньодержавному рівні. Ні міжнародний договір, ні внутрішньодержавний закон не можуть обмежити права людини. Для обгрунтування такого статусу використовується концепція природних прав. Будь-який договір, що принижує права людини, буде визнаний недійсним за ст. 103 Статуту ООН.
З вищевикладеного можна зробити висновок, що відносини між державами регулюються юридично. Головними в системі міжнородного права є норми, які обомувлюють права та обов’язки держав в їх відносинах. Що ж до “прав людини”, як галузі міжнародного права, то тут ми маємо справу з такою особливістю як норми та їх застосування державами у відносинах з людьми.
Мета дослідження: визначити засоби захисту прав людини і основних свобод в міжнародних відносинах. Відповідно до даної мети можна визначити його завдання: узагальнити правову основу стандартів прав людини і основних свобод; проаналізувати повноваження міжнародних інституцій щодо моніторингу дотримання державами прав людини і основних свобод в своєму внутрішньому правопорядку.
Дослідження проведені та узагальнені на основі теоретичних матеріалів вчених Черниченка С.В., Аль-сулайбі Муса, Качуренка Ю.К., Присяжнюк Т., Маланчука П. А також проведений аналіз деяких досліджень на основі міжнародних документів:
Загальної декларації прав людини 1948 р.;
Статуту ООН;
Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р.;
Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16.12.1966р.;
Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16.12.1966 р.;
Другого факультативного протоколу до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права, спрямованого на відміну смертної кари від 15.12.1989 р.;
Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини від 04.11.1950 р.
та ряд інших.
Отже, до міжнародних стандартів захисту прав людини і основних свобод відносяться такі як:
право на життя;
заборона катування;
заборона рабства та примусової праці;
право на свободу та особисту недоторканість;
право на справедливий судовий розгляд;
заборона покарання без закону;
право на повагу приватного і сімейного життя;
свобода думки, совісті і віросповідання;
свобода вираження поглядів;
свобода зібрань та об’єднання;
право на шлюб;
право на ефективний засіб правового захисту;
заборона дискримінації;
захист права власності;
право на освіту;
право на вільні вибори;
заборона ув’язнення за борг;
свобода пересування;
свобода вислання громадян;
заборона колективного вислання іноземців;
право на оскарження в кримінальних справах;
право на відшкодування шкоди в разі незаконного засудження;
право не бути притягненим до суду або покараним двічі;
рівноправність кожного з подружжя;
право на працю;
право на сприятливі умови праці;
право створювати професійні спілки, які можуть утворювати національні федерації;
право на страйки;
право на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування;
право на сім’ю;
право на достатній життєвий рівень;
право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я;
право на участь у культурному житті;
заборона дискримінації дітей.
Дані міжнародні стандарти є розроблені для того, щоб захистити права людини і основні свободи.
Виділяють міжнародні інституції, які здійснюють захист прав людини і основних свобод, а саме:
Генеральна Асамблея ООН;
Економічна і соціальна Рада ООН (ЕКОСОР);
Комісія з прав людини;
Підкомісія з запобігання дискримінації та захисту меншин;
Центр прав людини;
Комітет з прав людини;
Комітет з економічних, соціальних та культурних прав;
Регіональні: Європейський Суд з прав людини та Комітет Міністрів Ради Європи тощо.
Серед цих міжнародних інституцій провідне і найважливіше місце займають:
Комітет з прав людини;
Комісія з прав людини.
Комітет з прав людини створений відповідно до першого факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Він приймає і розглядає повідомлення від осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушень якихось з прав викладених у Пакті. Повідомлення розглядаються Комітетом в закритих засіданнях. Комітет з прав людини складається з 18 членів, обраних державами-учасницями, не як представників урядів.
Комісія ООН з прав людини обирається з представників урядів держав-учасниць. Комісія з прав людини – це допоміжний орган ЕКОСОР, який проводить дослідження та підготовляє проекти Конвенцій з метою імплементації. На сьогодні до цієї міжнародної інституції входить близько 43 представники держав-членів. Комісія з прав людини займається ще й громадським розслідуванням порушень прав людини у конкретних державах, шляхом створення постійної робочої групи.
Розділ І. Міжнародні стандарти прав людини і основних свобод.
Більшість прав і свобод людини є загальновизнаними. Міжнародна правотворчість (мається на увазі правотворчість міжнародних організацій) сприяє подальшому розвитку прав. Розвиток інституту прав і свобод людини залежить насамперед від діяльності міжнародних організацій і внутрішньодержавної практики в цій галузі.
Існує проблема забезпечення єдності поглядів держав на права і свободи людини. Наука міжнародного права розробила спеціальний термін: міжнародні стандарти в галузі прав людини – і тепер під цим терміном розуміють сукупність існуючих норм у галузі прав людини, які розроблені за участю держав у міжнародному співіснуванні і містяться у відповідних міжнародно-правових документах або звичаях. Ці норми можна зустрічати у багатьох міжнародних документах, резолюціях, конвенціях.
Для утворення спільного правового простору і спільних механізмів захисту прав людини були розроблені регіональні конвенції. На їх основі побудовано відповідні механізми і процедури, за допомогою яких створюються ефективні засоби захисту порушених прав індивідів або груп індивідів.
Слід сказати, що міжнародні стандарти прав людини і основних свобод відображені в різних документах, але головними і основними серед них є Статут ООН від 26 червня 1946 р., Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04 листопада 1950 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародний пакт про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 р., Факультативний протокол до Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 р.,