Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини і основних свобод - згоди на зміст та здійснення цих прав часто дуже важко. Статут ООН важливості міжн...

Реферат - Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини і основних свобод

згоди на зміст та здійснення цих прав часто дуже важко. Статут ООН важливості міжнародного миру і безпеки, визнанню та захисту прав людини від самого початку не надавав. Але сьогодні, з погляду на еволюцію практики ООН, немає ніякого сумніву, що принаймі серйозні порушення прав людини можуть розглядатися різними органами ООН як справа міжнародного характеру. Захист прав і основних свобод людини завжди має стояти на першому місці кожної держави. Слід зауважити, що держави повинні обов’язково додержуватися міжнародних стандартів прав людини і основних свобод. Україна як держава зробила важливий крок у цьому питанні, коли прийняла Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”. Саме з цього моменту Україна стала потенційним відповідачем у Європейському Суді з прав людини. Неможливо залишити поза увагою той факт, що в Україні існує дуже обмежене коло засобів захисту прав людини. Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини не кожен елемент національної системи може бути визнаний засобом захисту прав людини. Лише правові засоби повинні бути вичерпані. Тобто справа повинна обов’язково бути розглянута всіма органами, до повноважень яких належить розгляд справи по суті. В даному випадку необхідно звернути увагу на інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмена), адже саме його часто згадують як один з дійових механізмів захисту прав людини в Україні. Відповідно до чинного законодавства до функцій Уповноваженого належить, зокрема, здійснення парламентського контролю з метою захисту, дотримання та запобігання порушенню прав людини. Єдиним можливим засобом впливу омбудсмена є звернення до Конституційного Суду України з клопотанням щодо вдповідності Конституції України, законів та інших актів, які стосуються прав та свобод людини і громадянина та офіційного тлумачення Конституції і Законів України, а також до судів загальної юрисдикції про захист прав і свобод людини, яка за станом здоров’я чи інших поважних причин не може цього зробити. В інших випадках Уповноважений може направити подання про вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених ним порушень прав і свобод. Подання є обов’язковим для органів, яким вони адресовані. Як бачимо, до функцій Уповноваженого з прав людини не належить розгляд справи по суті; отже, звернення до нього не може бути визнаним засобом захисту прав людини у розумінні Конвенції. Повноваження Уповноваженого полягають і зводяться до підготовки доповідей прав людини. які подаються Україною в міжнародні організації [c.36,10].

Взагалі, виходячи з положень цієї роботи можна зробити висновок про те, що розслідування, розгляд і засудження порушень прав людини у державі за важливістю, яка їм надається, перетворились на порівнянні із суверенітетом цієї держави, хоча це викликало і продовжує викликати заперечення. Через моральну, політичну та правову важливість, яка надається ідеї прав людини, Загальна Декларація прав людини 1948 року та подальшим міжнародним і регіональним договором про права людини, цей розвиток продовжується не залежно від того, відбивається він на міжнародному мирі та безпеці чи ні. Він привів до визнання теми “Основних прав людської особи”, приміром захист від рабства, расової дискримінації або геноциду, як зобов’язань.

Важливим є положення, за яким вирішується питання правомірності застосування третіми державами збройної сили або вживання інших примусових заходів у відповідь на брутальні порушення прав людини в іншій державі. Цим так званим правом на гуманітарну інтервенцію у минулому зловживали могутні держави, які переслідували зовсім інші політичні, економічні або військові цілі. Питання це суперечне, проте кращою відповіддю на нього є така: одностороннє право на застосування сили при інтервенції до іншої держави з гуманітарними цілями є неправомірним з погляду на заборону застосування сили в Статуті ООН. Міжнародний Суд зазначив, що застосування сили не може бути доречним засобом забезпечення поваги до прав людини. Слід зауважити ще й те, що Україна ратифікувавши один з основних документів захисту прав людини – Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року – наслідувала практику Франції, Кіпру, Греції, Іспанії та деяких інших держав. Україна надала друге місце цій Конвенції після Конституції. У Німеччині та Італії положення Конвенції, які мають пряму дію, в цілому діють як норми звичайного законодавства, тобто вони мають пріоритет над положеннями тих законодавчих актів, які вступили в дію до набуття Конвенцією чинності в національному праві, але законодавчі акти, що вступили в дію пізніше, можуть мати пріоритет над положеннями Конвенції. Найпрогресивнішою в питанні і корпорації Конвенції виявилась Австрія, яка надала положенням Конвенції статусу норм Конституції.

Висновки

Отже, до міжнародних стандартів захисту прав людини і основних свобод відносяться такі як:

право на життя; заборона катування; заборона рабства та примусової праці; право на свободу та особисту недоторканість; право на справедливий судовий розгляд; заборона покарання без закону; право на повагу приватного і сімейного життя; свобода думки, совісті і віросповідання; свобода вираження поглядів; свобода зібрань та об’єднання; право на шлюб; право на ефективний засіб правового захисту; заборона дискримінації; захист права власності; право на освіту; право на вільні вибори; заборона ув’язнення за борг; свобода пересування; свобода вислання громадян; заборона колективного вислання іноземців; право на оскарження в кримінальних справах; право на відшкодування шкоди в разі незаконного засудження; право не бути притягненим до суду або покараним двічі; рівноправність кожного з подружжя; право на працю; право на сприятливі умови праці; право створювати професійні спілки, які можуть утворювати національні федерації; право на страйки; право на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування; право на сім’ю; право на достатній життєвий рівень; право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7