1. Утворення Січі Запорозької

Січ Запорозька (Січ Запорізька, Запорізька Січ) --- військово-політична організація українського козацтва. Виникла внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та Нижнього Подніпров'я в серед. XVI ст. Назву отримала від способу захисту козацьких поселень від зовнішньої небезпеки --- «засіки», «січі» --- невеликих укріплених поселень у плавнях та островах басейну Дніпра. Друга частина назви вказує на місце розташування укріплення по течії Дніпра - за порогами, які в кількох місцях перетинали Дніпро на відтинку між сучасними Дніпропетровськом та Запоріжжям Мицик Ю.А., Власов В.С.; Історія України з найдавніших часів до кінця ХVІ ст. Частина І; К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2001. . Першими організаторами січей були уходники, яких черкаські та канівські старости відпускали на Середнє і Нижнє Подніпров'я для промислу, оскільки там була багата на рибу, птицю і звіра місцевість. Щорічно ватаги уходників на чолі з обраними отаманами йшли на промисел за пороги, де у захищених від раптових нападів ворога місцях будували тимчасові житла і приміщення для переробки та зберігання продуктів промислу. Ватаги формувалися переважно з людей однієї місцевості, що є одним із пояснень назв куренів на Січі Запорізькій

До серед. XVI ст. історія Січі Запорізької легендарна, лише з 1552, коли вона розташовувалась на острові Хортиця, про неї є достовірні історичні відомості. Причинами виникнення Січі Запорізької як організованого військово-політичного утворення була необхідність протистояти колонізації на освоєних козаками землях та постійній турецько-татарській небезпеці. Поняття Січі Запорізької вживається у двох значеннях: у широкому --- всі землі, які перебували в управлінні й володінні козаків, у вузькому-центральне поселення, де знаходилось адміністративне управління Січі. Козацькі володіння ще називалися Вольності Війська Запорозького, а центральне поселення --- Кіш. Січі Запорізької як головне укріплення була добре уфортифікована. Посередині фортеці великий майдан, у центрі його --- церква св. Покрови, неподалік, з одного боку, --- криниця, з другого --- стовп, біля якого карали винних у порушенні січових звичаїв. Півколом на січовій площі розташовувались курені --- дві довгі хати, покриті очеретом, а також будинки старшини, канцелярія, пушкарня, склади, арсенал. Кожен курінь мав назву, яка походила переважно від місцевості, звідки були родом засновники куренів: Корсунський, Полтавський, Уманський, Стебліївський, Батуринський, Інгульський тощо. Мали також назви від імен засновників куренів: Васюренський, Тимошівський та ін. Число куренів було стабільним з часу документальної історії Січі до кін. існування Задунайської Січі та переселення колишніх запорожців на Кубань у кін.  ст. Понині в Краснодарському краї багато станиць мають назви колишніх запорозьких куренів. За фортечними укріпленнями біля річкового порту знаходився грецький дім, в якому жили іноземні посли та купці. Фортецю оточувало передмістя, де жили козаки-ремісники. Під впливом різних обставин Січ Запорізька (Кіш) переносилася на інше місце, що визначило її паралельні назви: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам'янська, Олешківська, Підпільненська (Нова Покровська), Задунайська. Вся територія Січі поділялася на 8 (спочатку на 5) паланок (округів): Кодацьку, Самарську, Орільську, Інгульську, Бугогардівську, Прогноївську, Протовчанську, Кальміуську. Тобто, володіння Січі Запорізької охоплювали землі сучасної Дніпропетровської і Запорізької обл., частково --- Кіровоградської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Донецької обл.

На першому етапі існування Січі Запорізької головними джерелами поповнення козацтва були уходники та військові служилі люди. Вони та православна, переважно українська, шляхта йшли на Подніпров'я в пошуках щастя, багатства і рицарської слави. Після Люблінської унії 1569, загарбання українських земель Польщею і різкого посилення на українських землях соціального та національно-релігійного гніту Січ Запорізька перетворилася у місце, куди втікали від гноблення селяни й міщани. Січ Запорізька стала могутнім оплотом соціального захисту для пригноблених, школою державного управління для національної еліти, військовою перешкодою для турецько-татарської агресії, яка загрожувала не лише українським землям, а й загалом усій Східній і Центральній Європі. За своїм характером Січ Запорізька була військово-демократичною республікою, вона мала всі ознаки державності, власну територію і військо, яке охороняло її кордони, свій уряд, який виконував законодавчі, виконавчі та судові функції, свою символіку (прапор і герб), скарбницю. Виникнення військово-політичної організації козацтва на українських землях, що входили до Великого князівства Литовського (повторно були колонізовані козаками після монголо-татарського розорення) і де не було князівської адміністрації, а також інших станів суспільства, дало можливість запорожцям вільно вибирати суспільно-політичний устрій Січі Запорізької. На Січі Запорізькій діяло , перед яким усі були рівні незалежно від походження і місця у Запорозькому товаристві. Вищий орган влади на Січі Запорізькій - козацька рада. На січовій раді вирішувалися всі найважливіші питання внутрішнього життя Січі Запорізької, питання війни і миру, дипломатичних зносин, обрання козацької старшини, розподіли землі між куренями тощо. Очолював Січ Запорізьку виборний (після 1648 - ). У період свого правління він мав необмежену владу і авторитет, але в будь-який момент військова рада могла позбавити його цієї влади. Для більш оперативного управління справами існувала рада старшини. Виконавчий уряд Січі Запорізької складався з (спочатку гетьмана), військового писаря, військового судді та військового осавула. На Січі Запорізькій виборними були всі посади --- від найвищої (кошовий отаман) до найнижчої.

Січ Запорізька приймала в свої ряди всіх, незалежно від соціального походження, національності, релігії. Але одним із головних об'єднуючих факторів на Січі Запорізькій була православна віра.