Тут і кінчається подібність. І починаються розбіжності. Американські піонери, просуваючись усе далі на захід, знищували або проганяли індіанців, закріплювалися на захоплених землях, освоювали їх. А в Дикому Полі не було, крім козаків, постійних жителів. Звичайно, сила обставин диктувала необхідність набігів та походів, з яких козаки поверталися на Січ, у свою твердиню. Але якщо північноамериканські піонери підкоряли й завойовували, то козаки здебільшого захищалися, а нападали, як правило, у відповідь на агресію чужинців.

Переселенці з Європи, маючи явну військову перевагу над корінним населенням, стали повними господарями на чужій землі. Запорозька, за виразом Г. Сенкевича, „кігтиста низова республіка”, навпаки, діяла в оточенні сильних сусідів, особливо агресивних з півдня й заходу.

Для українців козацька епоха мала не так господарсько-утилітарне, як воєнне та культурне значення. Вона справила величезний вплив на національну свідомість. В епічній пам’яті українців ідеально-елегійне сприймання „запорожування”, здається, пересилює соціальне розуміння цього явища.

Внутрішні суперечності, авантюри, людські слабкості запорожців сьогодні для нас уже не мають значення і відступають перед вищими цінностями історичного буття. Змордованою. Нещасною, гідною жалю була Україна в ті часи. І вона вперше відчула себе не безборонною завдяки богоданній, за висловом М. Грушевського, зброї козацького війська. Уперше Україну сприйняли і визнали.

Січ не знала національної нетерпимості та релігійного фанатизму, була відкритою для різноплемінних прибульців. Побратимство, товариська рівність, демократичне прийняття рішень січовим колом, простота стосунків із старшиною – усі ці ідеали, що об’єднували запорожців і котрими вони так дорожили, пережили їх. Персонажі кривавої трагедії, яка тривала віками, запорожці і в цих умовах показали світу, що з глибин українського народу підіймалися ті ж нетлінні цінності, які розвивалися в ту історичну епоху в інших народів Європи та Америки.

В Дикому Полі не можна було вижити без морального обов’язку запорозької солідарності. У відповідь на знаменитий пароль: „Пугу, пугу! Козак з Лугу!” – скрізь у запорозькому краю відкривались будь-які брами й двері для притулку, гостинності, допомоги. Про це варто пам’ятати й тепер – для загального виживання в екстремальних умовах не достатньо тривкої національної чи релігійної спільності, якщо вона не доповнюється організаційною консолідацією близьких духом людей.

Січ не щезла безслідно в сутінках сторіч, бо саме запорозькою кров’ю написана значна частина Історії України. На відзнаку 100-річчя з дня зруйнування Січі російський дослідник Г. Над хін нагадував, що віковічною боротьбою з турками і татарами „запорожцы расшатали зуб до легчайшей возможности вырвать его». Опір Запорожжя затримав також впровадження кріпосництва на Україні років на п’ятнадцять. 15 років вільної праці! Стерти спомин про низову козацьку республіку не вдалося і тим, хто протягом десятиліть намагався замовчати або спотворити цю тему національного патріотизму українців.

Прекрасно знаючи місцевість, запорожці першими заселяли степові пустелі середньої та південної України. Їхні поселення забрунькували майбутні міста, які розвинулись із запорозьких зимівників, хуторів, сіл. Вони першими обробляли закривавлені безлюдні поля.

У народній пам’яті Запорозька Січ залишається не просто оригінальним суспільним витвором військового характеру. Для українця січ – це возвеличуючи духовне явище національної самосвідомості, хвилююча сторінка історичного буття.

Поняття „козак” – одне з центральних у національній свідомості українців. Якби трапилася людина, яка не знає змісту цього слова, то для неї залишилась би незрозумілою історія й культура цілого народу. Саме козацька епоха породила ту неперевершену народну поезію, що вважається апофеозом українського фольклору. Мова, пісня – проти них були безсилі ординські наїзди. У тих то журливих, то запальних піснях крізь століття чуємо ми голоси запорозьких лицарів.

З Великого Лугу запорозької минувшини віє історичний вітер – супроти національного зречення та відступництва від свого народу. Сьогодні, на порозі третього тисячоліття, ми бачимо Січ Запорозьку в низці незабутніх сплесків людської свободи. Згадуємо, усміхаючись серцем, отаманів з усім Кошем, військом, старшиною і товариством.

Список використаної літератури

Субтельний О.; Україна: історія; К.: Либідь, 1991. – 512 с.

Мицик Ю.А., Власов В.С.; Історія України з найдавніших часів до кінця ХVІ ст. Частина І; К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2001. – 206 с.

Яворницький Д.І.; З української старовини: Альбом; Київ.: Мистецтво, 1991. – 316 с.

Тараненко М., Болтівець С. Та ін.; Українознавство: посібник; К.: КМІУВ, 1996. – 275 с.