Розподіл доходу. Споживання і заощадження
Сутність, місце та роль розподілу в процесі відтворення
Значний внесок у розробку проблем розподілу зробили Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, Дж. Кейне та ін.
Теорія розподілу була започаткована Д. Рікардо. На його думку, визначення законів, що регулюють розподіл продукту між класами становить основне завдання політичної економії.
В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному через призму розподілу національного доходу. Розрізняють розподіл факторів виробництва та розподіл доходів і продуктів, які між собою органічно взаємопов’язані та взаємозалежні.
Рис. 17.1.Об’єкти розподілу.
Суб’єктами розподілу є домогосподарство, фізична особа, підприємство чи держава.
Об’єктами розподілу можуть бути земля чи інші природні ресурси, праця, капітал, дохід, технологія, інформація тощо.
У рамках національної економіки об’єкти розподілу – це національне багатство, валовий національний продукт, національний дохід тощо. До інфраструктури розподілу належить система оплати праці, грошово – кредитна система, система формування та використання бюджету держави, фінансова система підприємств та організацій.
Розподіл у відтворенні виконує потрійну роль:
1. є умовою виробництва;
виступає результатом виробництва;
визначає характер і кількісний рівень споживання.
Розподілу доходів передує розподіл факторів виробництва. Залежно від форм власності на фактори виробництва визначається характер розподілу доходів.
Розподіл є ланкою взаємозв’язку між виробництвом і споживанням.
Рис. 17.2. Роль розподілу у взаємодії виробництва і споживання.
17. 2. Розподіл національного доходу і об’єктивні основи формування доходів населення
Національний дохід є результатом діяльності з використання економічних ресурсів. Розрізняють функціонально - факторний та індивідуальний розподіл національного доходу.
Функціонально – факторний розподіл означає розподіл національного доходу залежно від ролі кожного фактора у створенні продукту ( праці, землі, капіталу та підприємства ). Відповідно до означених факторів національний дохід розподіляється на заробітну плату, ренту, процент та прибуток.
У міру розвитку економіки вдосконалюється і теорія співвідносності між доходами та факторами. Трифакторна модель ( земля, праця та капітал ) епохи вільної конкуренції визначила розподіл національного доходу на ренту, заробітну плату та прибуток.
З розвитком ринкової економіки, коли поступово здійснилось відокремлення функції власності на капітал від функції управління ним, на зміну трифакторній моделі економіці прийшла ера чотирифакторної моделі економіки ( земля, праця, капітал, підприємництво ).
Так звана революція синіх і білих комірців повністю розмежувала власників капіталу та управлінців (менеджерів). Відбулось розмежування підприємницького доходу на прибуток і процент.
На думку А.Маршалла, економіка західних країн другої половини ХІХ ст. характеризується утвердженням в організації виробництва четвертого фактора – підприємництва.
Після Другої світової війни відчутно проявилось одержавлення економіки та розподілу національного доходу. Держава почала активно впливати на весь відтворювальний процес економіки. Роль держави перетворилась у фактор виробництва.
Сучасну економіку можна уявити як п’ятифакторну модель ( земля, праця, капітал, підприємство та держава). Держава все більше бере на себе функції регулювання економіки: соціальний захист населення, структурні зміни, забезпечення збалансованого розвитку, вирішення екологічних проблем та ін.
На характер розподілу факторів виробництва впливають три групи чинників:
закони, що регулюють розвиток продуктивних сил;
економічні закони функціонування ринку;
економічна роль держави.
Аналіз функціонально – факторного розподілу дозволяє виявити частки доходу, що отримують фактори в результаті їх участі в економічній
діяльності.
Аналіз індивідуального розподілу показує джерела особистих доходів та їх порівняльні величини. До джерел індивідуальних доходів слід віднести:
часту заробітну плату (номінальну заробітну плату за вирахуванням податків і соціальних внесків);
доходи від індивідуальної трудової діяльності;
соціальні виплати держави громадянам;
проценти, дивіденди та орендну плату (за землю);
різного роду допомоги тощо;
поточне страхування поточне відрахування збитків.
Залежно від доступу д цих джерел кожний індивід отримує відповідну частку доходу, тим самим породжується нерівність у розподілі доходів.
Доходи населення є визначною складовою розподілу національного доходу. Економічна теорія пояснює розподіл доходів як результат попиту на продуктивні послуги та їх пропонування. Доходи населення чи господарств формуються за рахунок надання послуг робочою силою, індивідуальної трудової діяльності, власності, соціальних трансфертних платежів тощо. Граничною нижньою межею, величини доходів населення є прожитковий мінімум.
Держава здійснює перерозподіл національного доходу через систему соціальних виплат. Перерозподіл доходів є однією з функцій уряду.
17. 3. Перерозподіл національного доходу і споживання
Нерівність доходів – це наслідок неоднакової ефективності та продуктивності виробництва, а також результат нерівного розподілу приватної власності на засоби виробництва, що є відображенням історичних тенденцій формування права власності в кожній країні та впливу соціальних відносин у суспільстві. Політика перерозподілу зачіпає інтереси всіх класів і соціальних верств населення і завжди супроводжується виникненням суперечностей. Держава відіграє вирішальну роль у перерозподілі доходів, виконуючи цим самим свою соціальну функцію. Держава здійснює перерозподіл доходів на двох рівнях:
держава може втручатись у процес формування цін на економічні фактори виробництва і таким чином захищати інтереси економічних агентів, гарантуючи їм отримання доходів;
держава може втручатись у перерозподіл пізніше, стягуючи податки із суб’єктів господарювання.
Результати перерозподілу можуть появлятись у формі вертикального перерозподілу (між багатими і бідними за рахунок різного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за рахунок трансферти, субвенції, витрат на охорону здоров’я та освіту, субсидії тощо).
Економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох розподільних принципів: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. Необхідно так перерозподілити доходи, щоб досягти компромісу між рівністю та ефективністю. Як інструмент перерозподілу доходів держава використовує подати, мита, субсидії, соціальні виплати, формування різного роду фондів суспільного призначення тощо. Кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання міри споживання кожним громадянином. Диференціація розподілу суспільних фондів споживання має визначатися в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних для відтворення народонаселення і робочої сили.
17. 4. Споживання, національний дохід і заощадження
Концепція споживання і заощадження, яку ми з вами