до ч. 2 і ч. З ст. 6 КК, (у формі готування, замаху, виконання, підмовництва, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках: 1) коли він розпочатий і закінчений на території України; 2) коли він розпочатий за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України (наприклад, якщо особа за межами України прид-бала обладнання для виготовлення підроблених білетів Національного банку України, а надрукувала їх на тери-торії України, то місцем вчинення цього злочину треба вважати територію України); 3) коли суспільне небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а за-кінчені або злочинний наслідок настав на території Украї-ни (наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталося на території України) юрисдикція Української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права (Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р; Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 р.; Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р.) ! або ж, навпаки, доповнювати-ся ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.)
Чинність Кримінального кодексу України щодо діянь, вчи-нених за межами України, визначена в ст. 7.
Передбачена ч. 1 ст. 7 відповідальність за злочини, вчине-ні за межами України, ґрунтується на національному принципі просторової чинності кримінального закону. Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв'язок особи з державою у фор-мі їх взаємних прав та обов'язків. Зокрема, громадяни Украї-ни згідно з Конституцією України зобов'язані неухильно до-держуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68), а держава зобов'язана відповідати перед людиною за свою діяль-ність (ст. 3). Держава також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 8 Закону України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 р. у редакції від 16 квітня 1997 р.) '. Згідно з ч. 1 ст. 7 КК громадянин України несе відпові-дальність на батьківщині за вчинене за кордоном діяння лише за умови, що воно визнається злочинним КК та законом іно-земної держави або лише КК, якщо воно посягало на певні блага або соціальні цінності України. Якщо ж діяння через малозначність не становило суспільної небезпеки, тобто не заподіяло істотної шкоди і не створило загрози заподіяння такої шкоди особі, суспільству або державі, то воно не є злочином (ч. 2 ст. 11). Відповідно до ч. 1 ст. 7 на тих самих підставах за ці діяння несуть відповідальність і «особи без громадянства, що постійно проживають в Україні», тобто осо-би, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і постійно проживають в Україні.
Притягнення до відповідальності за злочини, вчинені за кордоном, передбачає необхідність точно встановити, що да-на особа на момент вчинення цього діяння була громадяни-ном України чи особою без громадянства, що постійно про-живає в Україні. Питання про належність до громадянства України вирішується згідно зі статтями 1-27 Закону України «Про громадянство».
На тих самих підставах несуть за даний злочин відпові-дальність і особи, які мають подвійне громадянство — Украї-ни та іншої держави, якщо в останній ця особа не понесла відповідальності за вчинене. На підставі ч. 1 ст. 7 КК мають відповідати дані особи і за злочин, вчинений на території іншої держави, громадянами якої вони також є, якщо інше не передбачено договором між Україною і цією державою.
Якщо ж громадянин України або особа без громадянст-ва, що постійно проживає в Україні, за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, вони не можуть бути притяг-нені в Україні до кримінальної відповідальності за ці зло-чини (ч. 2 ст. 7 КК).
Універсальний принцип чинності кримінального закону у просторі закріплено в ст. 8 КК. Вона визначає, що інозем-ці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за Кримінальним кодексом Украї-ни у випадках, передбачених міжнародними договорами, або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Тлумачення закону, в тому числі кримінального, — це з'ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.
Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення. За суб'єктом тлумачення поділяють на:
а) офіційне;
б) судове;
в) доктринальне.
До прийняття Конституції України 1996 р. Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремим поняттям і термінам у примітці до само-го закону (окремих його частин). Через це автентичне тлу-мачення, під яким прийнято розуміти роз'яснення закону са-мим законодавцем — Верховною Радою України, не засто-совується.
Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) — це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Кон-ституційним Судом України.. Згідно зі ст. 147 Конституції України, «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне