Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня застосовує у кожній справі певні криміна-льно-правові норми, з'ясувавши їх зміст та відповідність Конституції України. У разі невідповідності кримінального закону Конституції суд повинен застосувати норму Консти-туції як норму прямої дії. Судове тлумачення кримінального закону може здійснювати і Пленум Верховного Суду України у вигляді постанові щодо певної категорії кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться у таких постановах Пленуму, є обов'язковими для судів.

Доктринальне тлумачення кримінального закону — це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права — вчені та практичні працівники — в монографічних працях, наукових статтях, коментарях тощо.

Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, од-нак евентуальне впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також на свідо-мість правозастосовувачів та ін.

За способами тлумачення поділяють на: а) філологічне; б) логічне; в) системне; г) історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту зако-ну шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних тер-мінів і понять) із використанням правил граматики, синтак-сису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності (ч. 2 ст. 19 КК) законодавець передба-чив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних у ч. 2 ст. 19 біологічних критеріїв (наприклад, тимчасовий розлад психічної діяльності) викликав появу од-ного з передбачених законом психологічних критеріїв — нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, ос-кільки ці критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Логічне тлумачення полягає у застосуванні категорій логі-ки при з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначенні моменту закінчення злочину тощо.

Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку застосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалі-зації відповідальності (покарання), оскільки всі склади зло-чинів в Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Системне тлумачення — це з'ясування змісту відповід-ного положення кримінального закону шляхом зіставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а іноді і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою перш за все для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування суміжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об'єктами тощо, а також для ви-значення меж правового регулювання певного інституту кри-мінального права (наприклад, меж правового регулювання інститутів, передбачених статтями 2, 16, 29 КК). Такий аналіз детермінує висновки: а) що ст. 2 передбачає підста-ви відповідальності за закінчений злочин, вчинений лише однією особою (не у співучасті); б) що норми особливої частини описують усі злочини лише як закінчені злочини; РІ в) що підстави відповідальності за незакінчений злочин додатково до ст. 2 передбачає ще й ст. 16; г) що підстави відповідальності за вчинення злочину у співучасті додатко-во регламентує ще й ст. 29 тощо.

Історичне тлумачення — це з'ясування змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасно-го обсягу кримінально-правового регулювання однойменним інститутом; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільне небезпечного діяння та подальшу зміну обсягів даної криміналізації, наприклад, нині діюча редакція ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, ін-ших обов'язкових платежів) виникла внаслідок неодноразо-вих змін і доповнень раніше діючої аналогічної норми, які були обумовлені процесом становлення нової фінансової сис-теми та зміни форм власності.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспі-льне небезпечних діянь, що охоплюються певною криміналь-но-правовою нормою, поділяються на: а) буквальне; б) по-ширювальне; в) обмежувальне.

Буквальне тлумачення є основним серед названих видів. Воно полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності з текстом закону. І? Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні ас-пекти цього діяння розуміються контекстуально. До того ж, певні аспекти криміналізованого діяння можуть виникати ре-ально й після прийняття закону. Наприклад, ст. 155 «Обман замовників», яка була включена до раніше діючого КК 1960 р. ще 3 липня 1973 р., охоплювала вчинення обману замов-ників не лише підприємствами побутового обслуговування і комунального господарства, але і підприємствами, що надають громадянам аудиторські послуги, які виникли лише у 90-х рр.. (нині діюча ст. 225 (обман покупців та замовників).

Обмежувальне тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Наприклад, ст. 304 КК «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років. Однак логічне тлумачення детермінує висновок про те, що в цій нормі законодавець охороняє нормальний фізичний і мораль-ний розвиток неповнолітніх від дій тих осіб, в яких основи, такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

Кримінальна відповідальність — це правовий обо-в'язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати заходів державно-го впливу (підкоритися) та бути покараною. При цьому пра-во держави — застосовувати примусові заходи впливу щодо злочинця та покарати його. Застосовування такого права має бути лише в межах, установлених законом. Обов'язок злочинця підкоритися примусовим заходам і бути покара-ним поєднується з його правом вимагати від держави в особі її органів, щоб такі заходи застосовувались до ньо-го у повній відповідності із