В науці міжнародного права і практиці міжнародних організацій не вироблено загальноприйнятого поняття “постанови міжнародних організацій”, не розроблені загальні критерії, яким повинні відповідати ті чи інші їх види.
Це без сумніву ускладнює аналіз юридичної сили постанов (рішень). В такому випадку треба керуватися положеннями статуту (або установчих документів організації, а не виходити із загальновживаного значення терміну. Різні органи однієї і тієї ж організації можуть приймати постанови (рішення) однакові за своєю назвою. Зокрема, це має місце і в ОБСЄ.
Таким чином, аналіз юридичної сили рішень міжнародної організації презюмує вивчення не тільки загальнотеоретичних аспектів даного питання, але перш за все конкретно-правове дослідження відповідних положень установчого акту (документів) організації і її рішень.
Доцільним на мій погляд є аналіз тих рішень, які приймаються органами ОБСЄ і виражають волю і інтереси всієї Організації. Такими є рішення Ради міністрів, Керівної ради, Постійної ради і Парламентської Асамблеї. Рішення інших органів (Форуму з співробітництва в галузі безпеки, Бюро з демократичних інститутів та прав людини) не мають такої властивості або виступають в якості підготовчого етапу в процесі прийняття рішень від імені всієї організації.
Юридична сила рішень Ради Міністрів. Рада міністрів була створена згідно з Паризькою Хартією для нової Європи (1990 р). Як центральний законодавчий і керівний орган ОБСЄ, Рада міністрів була наділена широкою компетенцією у сфері попередження конфліктів і регулювання кризових ситуацій. Цей керівний політичний орган приймає рішення стосовно призначення Директора Бюро з демократичних інститутів і прав людини. Верховного комісара у справах національних меншин. Генерального секретаря ОБСЄ, Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації та цілий ряд інших рішень, пов’язаних з діяльністю Організації та її інститутів.
Рада міністрів ОБСЄ має таку компетенцію, яка потрібна Організації для досягнення її цілей і здійснення оперативної діяльності. ця компетенція не закріплена в установчих документах Організації. Але вона випливає з їх положень. Оскільки, Рада міністрів є керівним представницьким органом і діє від імені всієї Організації, її рішення мають особливе значення. До компетенції Ради міністрів входить прийняття рішень по призначення Директора Бюро з демократичних інститутів і прав людини, Верховного комісара у справах національних меншин, Генерального секретаря ОБСЄ, Представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації, а також рішення про збільшення кількості місій ОБСЄ, про призначення подальших самітів, про посилення заходів щодо боротьби з торгівлею людьми та ін.
Рішення Ради міністрів носять рекомендаційний характер за своєю природою, і покликані координувати діяльність урядів держав-учасниць ОБСЄ у вирішенні тих чи інших питань. Однак, ті рішення, які безпосередньо стосуються діяльності оперативних структур та інститутів, є юридично обов’язковими для них. Рішення Ради міністрів ОБСЄ, які можуть набути юридичної сили за умови їх тарифікації національними парламентами. Такі рішення набувають чинності лише для тих держав-учасниць Організації, які їх ратифікували. Таку позицію відстоює О.Г.Зайцева (с. 134). Так, в 1993 р. на зустрічі Ради міністрів ОБСЄ в Римі було прийнято рішення: “Про міністрів та привілеї і імунітети ОБСЄ”, але лише чотирнадцять держав-учасниць ратифікували це документ. Україна як учасниця ОБСЄ підписала 13 липня 1999 р., а 10 лютого 2000 р. ратифікувала. Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і Організацією з безпеки і співробітництва в Європі прийнятий Постійною Радою ОБСЄ № 295 від 1 червня 1999 року. В цьому документі чітко передбачені повноваження координатора та його персоналу, їх права, привілеї та імунітети.
Керівна Рада України. Цей орган, що раніше мав назву комітет старших посадових осіб є відповідальним за нагляд, керівництво і координацію діяльності Ради міністрів у період між її засіданнями та при прийнятті нею відповідних рішень. Керівна рада здійснює нагляд за всіма поточними проблемами ОБСЄ і може приймати відповідні рішення рекомендаційного характеру до Ради міністрів. Особливість цього органу полягає ще і в тому. Що він може делегувати завдання Ішим оперативним структурам та інститутом ОБСЄ або групам ??? держав-учасниць, визначаючи їх мандат. Починаючи з 1997 р. Керівна рада збирається тільки в якості економічного форуму. В процесі інституалізації Організації, більше частина повноважень Керівна рада перейшла з Постійної ради.
Постійна Рада (раніше – Постійний комітет). Це – орган для регулярного проведення політичних переговорів і прийняття рішень з усіх питань, які стосуються представниками держав-учасниць ОБСЄ. На відміну від інших інститутів Організації, початок існуванню постійної ради було покладено Паризькою Хартією для нової Європи (1990 р.), а рішенням повсякденних оперативних завданнях ОБСЄ. З 1994 р. Постійний комітет носить назву Постійна рада. Даний орган приймає 2/3 усіх рішень Організації, з усіх поточних питань. Зокрема, рішення про запровадження бюджету місій проведення семінарів з людського фактора, про вироблення регіональної стратегії в Південно-Східній Європі та ін.
Парламентська Асамблея. Даний орган був створений на мадридській зустрічі парламентарів держав-учасниць ОБСЄ в 1991 р. Основним завданням Асамблеї є сприяння міжпарламентським переговором завдань, які відіграють усе більшу роль в спільних зусиллях держав-учасниць у вирішенні проблем всього регіону ОБСЄ. Для виконання завдань, які покладені на Парламентську Асамблею ОБСЄ (далі – ПА), в її арсеналі знаходяться різноманітні засоби. Щорічно на черговій сесії приймаються заключна декларація і декілька резолюцій та рекомендацій, які передаються Раді міністрів ОБСЄ. Діючому голові Організації і національним парламентом держав-учасниць ОБСЄ.
Процес прийняття рішень в Парламентській Асамблеї ОБСЄ. Постійний комітет ПА приймає рішення на основі принципу “консенсус мінус один”. В Бюро, загальних