комітетах і на щорічних засіданнях Асамблеї рішення приймаються більшістю голосів. Це дозволяє ПА приймати рекомендації з питань, які носять рекомендаційний характер, включаючи далекосяжні пропозиції про реформування інститутів ОБСЄ. Асамблея послідовно виступає за зміну широко використовуваного в ОБСЄ правила консенсусу з метою прискорення процесу прийняття рішень. ПА запропонувала запровадити правило “приблизного консенсусу”, згідно з яким для прийняття рішення необхідно, щоб його підтримали 90 % членів Асамблеї, які вносять таку ж частку фінансових внесків в бюджет ПА.
Саме рішення рекомендаційного характеру займають найважливіше місце в діяльності організації. По-перше, вони можуть прийматися з будь-яких питань, які входять в компетенцію Організації, по-друге, такі рекомендації є основною формою волевиявлення ПА, і складають значний відсоток всіх рішень, які приймаються Асамблеєю. Тому, можна зробити висновок, що рішення найбільш повно характеризують правову природу цього органу.
Не всі рішення Парламентської Асамблеї адресуються Раді міністрів, Постійній раді і Діючому голові. У таких випадках вони набувають форми резолюцій. ПА ОБСЄ може приймати декілька видів резолюцій: 1) ті, що стосуються внутрішньоорганізаційних питань діяльності ПА; 2) ті, що виражають позицію Асамблеї на певну подію або ситуацію, яка склалася в тій чи іншій державі-учасниці ОБСЄ; 3) ті, що стосуються певних суб’єктів міжнародного права (наприклад, міжнародних організацій). Парламентська Асамблея ОБСЄ налагодила співробітництво з Парламентською Асамблеєю Ради Європи і Асамблеєю Західноєвропейського союзу, Північноатлантичною асамблеєю, Міжпарламентським союзом, Європейським парламентом і Міжпарламентською асамблеєю Співдружності Незалежних Держав; всі вищеперечислені організації мають офіційний статус спостерігача в Парламентській асамблеї ОБСЄ.
Не дивлячись на певні особливості тих чи інших рішень Парламентської асамблеї ОБСЄ, їх об’єднує та обставина, що всі вони не мають юридично обов’язкового характеру: Асамблея може тільки запропонувати здійснити рекомендовані нею дії або висловити своє відношення до певних проблем. Проте вона не може виконати ті рішення, які нею приймаються, а також, в силу свого дорадчого характеру в системі Організації, самостійно брати участь в реалізації своїх рішень. В цьому розумінні ефективність рішень Асамблеї обмежена.
Характер рішень, які приймаються Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, свідчить про те, що ця організація позбавлена наднаціональних повноважень і її діяльність здійснюється за допомогою традиційних механізмів міждержавного співробітництва. На думку О.М.Талалаєві наднаціональність в діяльності міжнародних організацій має наступні ознаки: 1) Право органу, організації і співтовариства зобов’язувати своїх членів без їх згоди і проти їх згоди шляхом прийняття загальнообов’язкових рішень більшістю голосів; 2) Право своїми рішеннями зобов’язувати і уповноважувати фізичних осіб або юридичних осіб або державні органи, держав-членів безпосередньо без трансформації цих рішень в національне прав держав; 3) Наділення правом приймати рішення, указані в попередніх пунктах, непредставницькі органи, тобто органи, які складаються з незалежних від держав міжнародних чиновників; 4) Право органу і організації на втручання у важливі питання, які відносяться до внутрішньої компетенції держав. Поряд з цим, ще один російський вчений-міжнародник В. О. Василенко, досліджуючи питання над національності, додає що цьому переліку наступні: 1) Право на виключну компетенцію в сферах, які визначені в установчих актах і раніше належали до суверенної ??? держав-членів; 2) Правомочність головного представницького органу (в ЄС), в якому держави-члени мають нерівну кількість голосів, розширювати свою компетенцію; 3) Право органів Співтовариств укласти договори О.С.Фещенко визначає над національність як сукупність повноважень (юридично закріплених чи домислюваних), якими держави наділяють міжнародну організацію для цілеспрямованого врегулювання їхніх країн-членів, включаючи можливість прийняття обов’язкових для них рішень. Очевидно, що ОБСЄ такими повноваженнями не володіє. Юридична сила рішень, а відповідно, і юрисдикційна компетенція ОБСЄ така, що вона може здійснювати взаємовідносини з державами-учасницями шляхом прийняття рішень, які мають характер рекомендацій.
Про рекомендаційний характер рішень міжнародних організацій говорить англійський вчений-міжнародник А.-Х. Робертсон, який робить висновок органів міжнародної організації (і безпосередньо Ради міністрів і Парламентської Асамблеї).
Проте, було б нелогічним вести мову про рекомендації як рішення, що не мають впливу на діяльність тих чи інших структур і законодавство держав-учасниць Організації. На цьому наголошує ще один англійський вчений Г. Шермерс: “Рішення навряд чи мало б сенс, якщо б рекомендації зовсім не мали ефекту”. Відсутність у рекомендацій міжнародних організацій, в тому числі й у ОБСЄ, якості юридично обов’язкових норм не означає, щ вони не здійснюють вплив на поведінку держав-учасниць Організації і на формування норм міжнародного права.