Елементами, які визначають правову природу будь-якої міжнародної організації, є: членство, правова природа установчого акту, юридична сила рішень, які приймаються її органами, правосуб’єктивність міжнародної організації.

Склад членів міжнародної організації і принципи участі в ній держав, обсяг прав і обов’язків членів, ступінь втягнення держав в діяльність організації відіграє вирішальну роль в здатності міжнародної організації до дії, до ефективноо вирішення тих завдань, заради яких вона створюється . В кінцевому результаті існування самої міжнародної організації залежить від держав-членів цієї організації. М.Б.Кирилов відзначає, що “можна вести мову про членство як відомий “регулятор” роботи міжнародних організації” Саме тому, в установчих документах , так і безпосередньо в процесі діяльності міжнародних організацій питанням членства надається особлива увага.

В російській міжнародно-правовій літературі найбільш повне визначення поняття “членства” було запропоновано М.Б.Кириловим. Він визначає членство як інститут права міжнародних організацій, який об’єднує норми, що регулюют порядок і умови прийняття, види членів, сукупність їх прав і обов’язків, питання призупинення і припинення участі в міжнародних організаціях, а також відповідальність держав як членів організації. Звідси логічним є розгляд питань членства в ОБСЄ у послідовності, викладеній вищенаведеноми визначеннями.

Різні міжнародні організації мають свої особливості у вирішенні питань членства. Більшості міжнародних організацій відоме поняття “початкових” і “асоційованих” членів О.О.Шибає ва відносить до початкових членів держави, які брали участь у виробленні установчого акту, а також держави, які не брали участі у вироблені статуту, але підписали і ратифікували його від початку. М.Б.Кирилов вважає, що початковими членами міжнародної організації є держави, які брали участь в установчій конференції або ті що не брали, але були запрошені на неї.

В установчих документах Організації з безпеки і співробітництва в Європі – Заключному акті НБСЄ 1975 р. і Паризькій Хартії для Нової Європи 1990 р. термін “початкові члени” не вживається. Більш часто, про інститути членства взагалі не згадується. Йде мова про інститут участі, що випливає з положення Преамбули установчих документів: “Ми, Глави держав і урядів держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі: Австрії, Бельгії, Болгарії, Угорщини, Німеччини, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Італії – Європейського співтовариства, Канади, Кіпру, Ліхтенштейну, Люксембургу, Мальти, Монако, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Сан-Маріно, Святішого Престолу, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Туреччини, Фінляндії, Франції, Чеської, Югославії, зібралися в період глибоких змін глибоких змін і історичних сподівань. Тексти установчих документів ОБСЄ були опубліковані в кожній державі-учасниці. Уряди Фінляндії і Франції направили Заключний акт і Паризьку Хартію, для Нової Європи відповідно генеральному секретарю ООН тексти установчих документів як таких, що не підлягають реєстрації на підставі ст.102 Статуту ООН з метою їх роз поширення серед всіх членів Організації в якості офіційних документів ООН. Нарешті Високі Представники держав-учасниць поставили свої підписи під установчими документами, що свідчить про їх участь в Організації. Про умови участі і процедуру прийняття в учасники Організації в установчих документах ОБСЄ не йдеться. Порте, як відомо з практики міжнародних відносин держава може стати стороною міжнародного договору щляхом ратифікації, приєднання та ін чином. Звідси, державою учасницею ОБСЄ є всі держави, які ратифікували установчі документи Організації або приєдналися до них.

До елементів правової природи будь-якої міжнародної організації, в тому числі й ОБСЄ входить також юрисдикційна сила постанов і рішень, які приймаються її органами.

На думку Г.І.Туніна юрисдикційна компетенція міжнародної організації, що визначає юридичну силу їїх актів, є одним з елементів (разом з предметною компетенцією), який складає понятт компетенції міжнародної організації [с.192] чи те, що юрисдикційна компетенція в значній мірі визначає юридичну природу міжнародної організації, тому важливим є розгляд цього питання більш детально.

Прийняття постанов (рішень, резолюцій) з одного боку є можливістю для міжнародної організації здійснювати вплив на поведінку держав і , відповідно, на їх політику на міжнародній арені (Зайцева О.Г. с.138) Однак, очевидним є і те, що саме держави-учасниці Організації визначають ступінь такого впливу на їх власну поведінку, обмежуючи їх певними рамками. Так, В.Моравецький наприклад, з приводу рекомендаційного характеру постанов міжнародних організацій відзначає, що обмеження значущості рішень до меж юридично не обов’язкових рекомендацій є розширенним засобом зменшення ризику пов’язаного з прийняттям міжнародною організацією таких рішень.

Ініціаторами використання цього засобу виступають держави-учасниці, зацікавлені в здійсненні спражнього контролю за діяльністю створюваних ними організацій.

Тому правильним буде твердження, що прийняття рішень які є цікавим результатом тривалого процесу узгодження позицій держав-учасниць, відображає співвідношення сил в організації. За рішенням міжнародної організації можна визначити її характер діяльності, дієздатності і тенденції розвитку, і звичайно, про її правову природу.

Рішення органів міжнародної організації є різноманітними за своєю юридичною силою і поділяються на два види в залежності від ступеня їх обов’язковості: рішення обов’язкові для виконання, і рішення, які носять рекомендаційний характер (Шибає ва, ???)

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку міжнародного права помітно зросла увага вчених до проблематики становлення і розвитку міжнародних організацій, дослідження їх правової природи, особливостей діяльності тощо. Міжнародні організації є однією з найважливіших правових форм міжнародного співробітництва. Однією з характерних рис сучасних міжнародних відносин є швидкий розвиток і підвищення ролі міжнародних організацій. Інтернаціоналізація всіх сфер життя суспільства, а також існування суверенних держав сприяла значному зростанню кількості міжнародних організацій, і ця тенденція зберігається. Всезростаюча роль міжнародних організацій, зокрема і аналізу правових основ механізму їх діяльності.

Предметом