Для реалізації прав і свобод людини необхідно, звичайно, щоб особа, по-перше, сама бажала цього, і по-друге, мала певний рівень правового виховання і правової культури. Тому важливою є роль держави у формуванні належної правової свідомості у кожного громадянина. На це, зокрема, звертається увага у проекті Концепції державно-правової реформи у сфері захисту прав людини в Україні.

Найважливішими передумовами і водночас є елементами захисту прав людини і громадянина в системі гарантій в Україні повинні виступати норми та принципи матеріального і процесуального права, які закріплені у Конституції і які мають бути реалізовані у поточному законодавстві й судовій практиці. До таких норм та принципів, наприклад, належать: принцип, що конституційні права і свободи не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції); принцип передбачуваності та ясності законів, які приймаються.

Проте основною юридичною гарантією прав і свобод людини виступає судовий захист. Судова влада здійснюється завдяки конституційному, цивільному, адміністративному та кримінальному судопровадженню. Об'єктом оскарження до суду можуть бути рішення, дії або бездіяльність, внаслідок яких порушено права і свободи громадян чи створено перешкоди для їх здійснення, або на громадянина покладено якісь не передбачені законом обов'язки, або громадянин був незаконно притягнений до будь-якої відповідальності [20 ст. 179].

Висновок.

Розглянувши тему конституційних прав і свобод людини та громадянина можна зробити наступний висновок:

Конституційні права, свободи і обов'язки виражають насамперед і безпосередньо відносини та зв'язки громадянина й держави, згідно з принципом "Дозволяється все, що не забороняється Законом". Інші норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадських організацій, або громадян між собою.

Вони виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.

Конституційні права, свободи й обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конституційних прав і свобод.

Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом, і за своїм обсягом.

Реальність конституційних прав, свобод і обов'язків забезпечується не стільки індивідуальними зусиллями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарського, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони втілюють ідеали демократії, гуманізму й справедливості, і служать всебічному розвиткові і вихованню особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства і держави, функціонуванню всього державного і політико-правового механізму.

Таким чином, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі. Вони — показники зрілості суспільства, його досягнень, своєрідна "візитна картка". Увесь арсенал громадянських, економічних, соціальних, політичних і культурних прав, свобод та обов'язків має служити дальшому розвитку демократії й соціальному прогресові України.

Література:

1. Конституція України -К., 1996р.

2. Загальна декларація прав людини, 1948р.

3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 1966р.

4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 1966р.

5. Закон України „Про охорону і використання пам'яток історії та культури" від 13 липня 1978р. // ВВР УРСР.- 1978.- №38. - ст.295.

6. Закон України „Про власність" від 7 лютого 1991р. // ВВРУ.-1991.- №20.-ст.249.

7. Закон України „Про охорону навколишнього природнього середовища" від 25 червня 1991р. //ВВРУ.- 1991.- № 41.- ст. 546.

8. Закон України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991р. //ВВРУ.- 1992.- №3.-ст.10.

9. Закон України „Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992р. // ВВРУ.- 1992.- №27.- ст.385.

10. Закон України „Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992р. // ВВРУ.-1992.- №34.-ст.20.

11. Закон України „ Про інформацію" від 2 жовтня 1992р. // ВВРУ.- 1992.-№48.- ст.650.

12. Закон України „Про державну службу" від 16 грудня 1993р. "Урядовий Кур'єр"-1994р.-№3.

13. Закон України „ Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994р. // ВВРУ. -1994.- №18. - ст.102.

14. Закон України "Про систему оподаткування" від 2 лютого 1994. // ВВРУ.- 1994.-№31.-ст.291.

15.Закон України „Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996р. // ВВРУ.- 1996.- №47.-ст. 256.

16.Конституційне право України, за ред. проф. В.Ф. Погорілка, К: Наукова думка, 2003р. - 257

17.Конституційне право України, друге видання, виправлене й доповнене, за ред. проф. В.Ф. Погорілка, К.:Наукова думка, 2000р. - 724ст.

18. Кравченко В.В., Конституційне право України: Навчальний посібник, ч.І., К., 1988р.

19. Луняк М.О., Конституційне право України, Лекційний курс та навчально-методичні матеріали, Ніжин, 2001р.

20. Конституційне право України, за ред. Фриський О.Ф. К: Юрінком Інтер -2002р.