у сфері зовнішніх відносин – про імпорт, експорт, озброєння, військову техніку, окремі види стратегічної сировини;

у сфері державної безпеки і охорони правопорядку [5; 347].

Згідно з прямими вказівками Закону „про контррозвідувальну діяльність” і „Про розвідувальні органи України” державну таємницю становлять відомості:

про організацію, плани, зміст, форми, методи, засоби, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, результати контррозвідувальної діяльності, наукових і науково-технічних розробок з питань забезпечення державної безпеки, а також щодо осіб, які співробітничають або співробітничали на конфіденційній основі з органами і підрозділами Служби Безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, узагальнені відомості про особовий склад цих органів і підрозділів;

відомості про особовий склад, що здійснює розвідувальні діяльність, засоби, зміст, плани, організацію, фінансування, матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати розвідувальної діяльності , а також інформація про осіб, які співробітничали або співробітничають на конфіденційній основі з розвідувальними органами.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенем секретності - „особливої таємності”, „цілком таємно” та „таємно” лише за умови, що вони належать до зазначених категорій і їх розголошення завдає шкоди інтересам, національній безпеці, недоторканості та цілісності України.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим звужуватиметься зміст і обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина або завдаватиметься шкода здоров’ю життю і безпеці населення. Не належить до державної таємниці інформація про стан довкілля; про якість харчових продуктів; предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування і одяг, житло; соціально-демографічні показники; стан правопорядку, освіти, культури населення; про факти порушення прав і свобод людини і громадянина, про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів і міжнародних договорів , згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Відомості у різних сферах, які визначаються державною таємницею, конкретизуються в Зводі відомостей, що становлять державну таємницю. Питання про те чи становлять ті чи інші відомості державну таємницю у кожній кримінальній справі має вирішуватись на підставі проведеної експертизи.

Крім безпосередньо відомостей, що становлять державну таємницю України, Україна взяла на себе зобов’язання перед країнами СНД забезпечувати збереження державних секретів країни СНД, переданих ними в рамках здійснення політичного, економічного, науково-технічного та військового співробітництва, а також секретів, що створюються в процесі спільних робіт [2; 243].

Об’єктивна сторона злочину.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 328 Кримінального кодексу України, визначена як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Цей злочин може виражатися як в дії, так і в бездіяльності, які приводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні були бути відомими. Таке розголошення державної таємниці, в результаті може призвести до порушення цілісності держави, втрати її обороноздатності, незалежності, недоторканості, що є небезпечними наслідками для неї.

Дія може виражатися в усній чи письмовій розповіді стороннім особам, шляхом публікації в пресі, розголошенні по-телефону, в листі, телеграмі про зміст таємних документів, про таємні вироби чи інші матеріальні аналогічні публікації в відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або по-телебаченню та інші віддання гласності і обнародування таємних відомостей [5; 334].

Бездіяльність може полягати в недотриманні правил збереження поводження, перевезення матеріалів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями інших сторонніх осіб.

Диспозиція статті 328 є бланкетною: для вирішення питання про те, чи становлять державну таємницю ті чи інші відомості, чи особа є такою, якій ці відомості буди довірені, або сигнали, відомі у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків тощо, необхідно звертатись до іншого нормативно-правового акту.

Місце вчинення злочину, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони в даному складі злочину не виступає.

Способи вчинення злочину можуть бути різноманітні і на кваліфікацію діяння не впливають також.

Злочин розголошення державної таємниці є злочином з формальним складом, тобто він є закінченим з моменту вчинення вказаних у диспозиції статті діянь. В даному випадку, коли хоча б одна особа була ознайомлена зі змістом документа чи іншого матеріалу, що становлять державну таємницю [5; 346].

У зв’язку з тим, що є різні ступені секретності і відповідні форми допуску до інформації („особливо важливо”, „цілком таємно”) розповідь про інформацію більш високого ступеня секретності особі, яка хоч і має допуск, але не допущена до інформації такого ступеня, також має розцінюватись, як розголошення державної таємниці. При цьому така обставина, як наявність допуску в адресата розголошення державної таємниці, може бути врахована, як обставина, що пом’якшує покарання.

Викрадення на підприємстві, установі. організації офіційних документів, які містять відомості про стан державної таємниці з наступним умисним їх розголошенням, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 328 і 357 Кримінального Кодексу України.

У разі розголошення учасниками кримінального судочинства, попередженими про заборону такого розголошення даних досудового слідства чи дізнання, які містять відомості, що становлять державну таємницю, відповідальність має наставати за статтею 327 Кримінального Кодексу України.

Розголошення таких, що становлять державну таємницю, відомостей про заходи безпеки щодо осіб, взятих під захист, вчинені службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем, кваліфікується за статтею 381.

У зв’язку з тим, що відповідно до законодавства України, не можуть вважатись державною таємницею