Кримінально-правова характеристика суб’єктивних ознак злочину розголошення держаної таємниці.

2.1. Суб’єкт злочину.

Суб’єктом злочину „розголошення державної таємниці” є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, стали відомі або були довірені у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Такою визнається особа, що має відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України.

Для кваліфікації діянь не має значення були такі відомості довірені вказаній особі надані за реєстром, іншим обліковим документом), чи стали відомі за інших обставин (за специфікою служби, певні відомості. що становлять державну таємницю можуть стати відомі такій особі і випадково).

Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі (прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано підслухав розмову тощо) вона може нести кримінальну відповідальність за її розголошення. Розголошення державної таємниці у сфері оборони, відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, вчинення військовослужбовцем або військовозобов’язаним, під час проходження останнім зборів кваліфікується за частиною 1 статті 422. За статтею 328 вказані особи несуть відповідальність лиш у випадку розголошення ними інформації у сфері економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, яка становить державну таємницю. Робітники і службовці Збройних Сил і інших військових формувань України а розголошення відомостей військового характеру, що становить державну таємницю, несуть відповідальність за статтею 328 Кримінального Кодексу України. Іноземці, або особи без громадянства можуть бути суб’єктами злочинів, передбачених статтею 328 Кримінального Кодексу України. У випадку, коли відповідний доступ до державної таємниці їм було надано як виняток на підставі міжнародного договору України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України відповідно до законодавства.

Допуск до державної таємниці надається лише осудним особам, віком, як правило, 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати особи віком від 16 до 18 років, наприклад студенти деяких навчальних закладів).

Якщо особа, яка не досягла 18 років фактично отримала відповідний допуск і розголосила відомості, що становлять державну таємницю, вона відповідно до статті 21 Кримінального Кодексу України є суб’єктом цього злочину. Недосягнення нею 18 річного віку саме по собі не виключає особу із сфери суспільних відносин, пов’язаних з охороною державної таємниці і не припиняє ці відносини. Якщо відомості, що становлять державну таємницю, були розголошені психічно-хворою особою, питання про притягнення її до кримінальної відповідальності вирішується на підставі даних про осудність чи неосудність особи, незалежно від того, чи правомірно їй було надано відповідний допуск. Останнє може бути враховане судом при вирішенні питання про призначення покарання [1; 760].

Суб’єктивна сторона злочину.

З суб’єктивної сторони злочин може вчинятись умисно і з необережності. Непрямий умисел є характерний для випадків, коли фактичні наслідки у вигляді сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну таємницю, особа, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків передбачає не як бажаний, а як можливий результат і ставиться до нього байдуже (не прибрала секретні документи зі столу). Для прямого умислу є характерним бажання ознайомити сторонніх осіб із вказаними відомостями.

З необережності цей злочин вчиняється, коли відповідні відомості повідомлені особою надто голосно без урахування того, що їх можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість) або в присутності інших осіб, якщо вона помилково вважала такими, які мають допуск до цих відомостей (злочинна недбалість) ставлення винного до тяжких наслідків (частина 2 статті 328) може характеризуватись лише необережністю. Мотив і мета, як ознака суб’єктивної сторони, значення для кваліфікації не мають. Розголошення державної таємниці кваліфікується за статтею 328 Кримінального Кодексу України тільки за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Відмінності злочину розголошення державної таємниці від державної зради і шпигунства.

Відмежування злочинів, передбачених статтею 328 Кримінального Кодексу України – розголошення державної таємниці від 111 – державна зрада і 114 – шпигунство здійснюється в першу чергу за змістом умислу винного: державна зрада або шпигунство передбачає, що суб’єкт злочину бажає передати ці відомості, що становлять державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, а при розголошенні державної таємниці суб’єктом злочину, який діє навіть із прямим умислом, бажає передати відомості сторонній особі, яка не є одним із вказаних адресатів Злочин, передбачений статтею 338 Кримінального Кодексу України відрізняється від державної зради і шпигунства змістом безпосереднього об’єкта, об’єктивної сторони і спеціального суб’єкта. Недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці, недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп окремих іноземців та осіб без громадянства за відсутності ознак шпигунства, тягне адміністративну відповідальність.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину.

Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці. якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті чи інші наслідки тяжкими – питання факту, яке має вирішуватись залежно від сукупності обставин, що характеризують ступінь секретності інформації, її якісь і кількість, до якого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду інтересам України, правам і законним інтересам громадян тощо.

До тяжких наслідків відносять випадки, коли внаслідок розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, відповідним органами були істотно змінювані зміст стратегічних оперативних мобілізаційних та інших важливих