При цьому використання початкової літери імені чи прізвища особи у засобах масової інформації, літературних творах, не є правопорушенням її права. Також більш зважено слід підходити і до випадків використання ??? імені, настільки поширеного, що воно само по собі перестає бути засобом індивідуалізації її носія. Тут варто врахувати вину порушника. У випадку, якщо у порушника не було умислу на порушення права даної особи, то його дії не повинні вважатися порушенням права на ім’я.

Ще однією проблемою при реалізації повноваження на користування імені є те, що певне ім’я може бути закріпленим за кількома особами, а рівень відомості їх різний. Дуже часто “менш відомі” однофамільці видають себе за родичів “більш відомих” з метою отримання певних благ чи привілеїв. Ось чому бажано зазначати повне ім’я для індивідуалізації. Наприклад, якщо такі особи є родичами, то допустимо було б використати додаткові означення, наприклад, “молодший” тощо.

Право на повагу до гідності та честі

Дане право включає в себе:

право на повагу гідності;

право повагу до честі;

право на повагу до тіла померлої особи і місця її поховання;

право на недоторканість ділової репутації.

Право на гідність – це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному життя.

Право на честь – особисте немайнове право фізичної особи на об’єктивну, повну і своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею.

Право на недоторканість гідності та честі полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Найчастіше право на гідність та честь може порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснювалось поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, за допомогою міміки, жестів та інших дій, за допомогою засобів масової інформації, електронних комунікацій тощо). Основним є те, що дана інформація стосувалась певної особи, була викладена недостовірно та порушувала дані особисті немайнові права.

До інших способів порушення даних прав слід віднести вчинення певних незаконних насильницьких дій над особою, наприклад, катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження та покарання, примусові медичні досліди та експерименти тощо.

Право на повагу до людини, яка померла, закріплене у ст. 298 ЦК України, спрямоване на забезпечення поваги до гідності людини та захисту певних моральних засад суспільства.

Дане особисте немайнове право належить близьким родичам померлого. При цьому ЦК не визначає певних активних повноважень, якими наділений володар даного права. Для його реалізації фізична особа наділена можливістю вимагати від всіх і кожного шанобливого ставлення до тіла людини, яка померла, а також до місця її поховання. Під поняттям “тіло людини, яка померла”, слід розуміти труп людини, а також його частини. Під поняттям “місце поховання” слід розуміти могилу, яка знаходиться на кладовищі або в іншому місці, наприклад, в лісі, полі, а також колумбарій (спеціально відведене місце для поховання урн з прахом померлих осіб, що були піддані кремації). Що стосується “нешанобливого ставлення”, як підстави порушення цього обов’язку, то воно може проявлятись не тільки у вчиненні певних незаконних активних дій (осквернення могили, викрадення або спотворення тіла померлого чи його частин тощо), а також шляхом образливих висловлень на адресу померлої особи тощо. У випадку глуму над тілом людини, яка померла, а також над місцем її поховання близькі родичі мають право на відшкодування майнової і моральної шкоди в порядку, передбаченому законодавством. Певною гарантією виконання покладеного на осіб згідно з ч. 1 і 2 ст. 298 ЦК обов’язку є кримінальна відповідальність за ст. 297 КК України.

Комерціалізація суспільних відносин вводить до правової термінології нові категорії, однією з яких є “ділова репутація фізичної особи”. Під даним поняттям розуміють усталено оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації, про її позитивні і негативні суспільно-значимі діяння (поведінку), як правило в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій тощо), щ відана оточуючим і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи. Поняття “ділова репутація” і “честь” не є тотожними, оскільки:

честь визначає людину саме як особистість, громадянина, індивіда без вказівки на певний рід занять, професію чи іншу соціальну роль в суспільстві, тоді як ділова репутація прямо залежить від того, як особа виконує покладені на неї професійні, службові чи інші суспільні обов’язки, а не взагалі дотримується етично-моральних норм як член суспільства;

честь може бути менше позитивною, а її зміст та обсяг може змінюватись до безкінечності, тоді як ділова репутація можу бути і позитивною, і негативною. Тому окремі особи, які, використовуючи своє право на індивідуальність,