право вимагати захисту права на особисте життя.

Право на особисте життя охороняється не лише ЦК України, а й Кримінальним кодексом України, зокрема ст. 182.

Право на інформацію

Ст. 302 ЦК закріплює за кожного фізичною особою право на інформацію. Під поняттям “інформація” слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (ст. 1 Закону України “Про інформацію”). При цьому об’єктом даного права є всі види інформації, до яких відносять: статистичну, адміністративну, масову інформацію, інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правову інформацію, інформацію про особу, інформацію довідково-енциклопедичного характеру, соціологічну інформацію (ст. 18 Закону України “Про інформацію”).

Право на інформацію включає можливість вільного збирання, використання, поширення і зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення своїх завдань і функцій.

Збирання інформації – надане законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошеної інформації фізичними особами. Зберігання інформації включає в себе можливість забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв. Використання інформації означає, що фізична особа може задовольняти свої інформаційні потреби будь-яким, не забороненим законом способом. Поширення інформації – можливість фізичної особи розповсюджувати, оприлюднювати, реалізовувати у встановленому законом порядку документовану або публічно оголошену інформацію.

Проте здійснення фізичними особами права на інформацію не повинно порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших фізичних осіб та юридичних осіб.

Спеціальний режим встановлюється для інформації про особу. Інформація про особу – сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу (ст. 23 Закону України “Про інформацію”). Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

Особливістю правового режиму цієї інформації є те, що ЦК встановлює можливість збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається. Тобто, особа має право в залежності від своїх інтересів та мети дозволяти чи не дозволяти збирання, зберігання, використання і поширення свідчень про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані). При цьому особа самостійно визначає, які її персональні дані відносяться до сфери конфіденційної інформації, тобто до інформації з обмеженим доступом. Згода на збирання, зберігання, використання і поширення відомостей щодо недієздатної особи надається членам її сім’ї або законним представником.

Окрім цього фізична особа має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною таємницею або іншою, захищеною законом таємницею (ч. 3 ст. 32 Конституції України). При цьому, в період збирання інформації про фізичну особу вона, члени сім’ї або законні представники недієздатного мають право знати, які відомості і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуватимуться. В період зберігання і поширення персональних даних ці ж особи мають право доступу до такого роду інформації, заперечувати її правильність, повноту тощо. До гарантій повної і своєчасної реалізації фізичними особами даного права відносяться:

обов’язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, інформаційні системи яких вміщують інформацію про фізичних осіб, надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

обов’язок органів державної влади і місцевого самоврядування вживати заходів щодо запобігання несанкціонованого доступу до інформації про фізичну особу;

заборона доступу сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами;

заборона зберігання інформації про громадян довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети;

вимога максимального обмеження необхідної кількості даних по фізичну особу ,яку можна одержати законним шляхом, а також можливість використання лише для законно встановленої мети (ст. 31 Закону України “Про інформацію”).

Однак дане право фізичної особи може бути обмежено у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини.

Окремий правовий режим встановлений ст. 302 також і для інформації, що становить державну таємницю або конфіденційну інформацію юридичної особи.

Державна таємниця – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України та яка визнана законом державною таємницею і підлягає охороні державою.

Конфіденційна інформація юридичної особи – відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст. 30 Закону України “Про інформацію”). До такої слід віднести інформацію професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаного юридичною особою