Право фізичної особи на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції закріплене в ст. 31 Конституції України і ст. 306 ЦК України.

Об’єктом даного права є таємниця кореспонденції. Поняттям “кореспонденція” охоплюється не тільки письмова кореспонденція (прості та рекомендовані листи, поштові картки, бандеролі, секограми, а також дрібні пакети), але й всі інші види кореспонденції (телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, повідомлення електронною поштою, пейджером, SMS-повідомлення тощо). При цьому, ЦК встановлює, що всі види кореспонденції, які є матеріалізованими об’єктами, наприклад листи, телеграми тощо, знаходяться у власності фізичної особи. Однак на поширення режиму таємниці зовсім не обов’язково, щоб дана кореспонденція вміщувала в собі інформацію про обставини особистого життя фізичної особи. ЦК охороняє всі види кореспонденції, навіть коли вона містить виключно майнову цінність, наприклад бандеролі.

Право на таємницю кореспонденції включає в себе можливість використовувати листи, телеграми та інші види кореспонденції, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила це, та адресата, незалежно від того, чи ця кореспонденція відправлена за домашньою, службовою чи іншою адресою. Зокрема, у випадку листування між двома науковцями, для отримання цього листування обов’язково потрібно згода обох.

Коли ж адресат і/або особа, яка направила цю кореспонденцію померла, то її використання можливо лише за згоди дітей, вдови (вдівця), а якщо їх нема, - батьків, братів та сестер. У випадку ж, коли і останні особи померли, то використання цієї інформації, в тому числі і шляхом опублікування, можливе лише у випадку, коли вона має наукову, художню, історичну цінність, в порядку, встановленому законом.

В окремих випадках згоди особи, що відправила кореспонденцію і адресата для використання цієї кореспонденції виявляється недостатньо. Так, ЦК визначає, що коли кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, то для її використання, зокрема, шляхом опублікування, потрібна також і її згода. Наприклад, коли у телефонній розмові, яка записувалась на магнітний носій, були висвітлені обставини особистого життя третьої особи, то для отримання цього запису потрібна обов’язкова згода всіх трьох осіб.

Право на таємницю кореспонденції може також обмежуватись у випадках, що прямо встановлені законодавством. Так, зокрема, у випадку, коли в кореспонденції міститься докази, що мають значення для вирішення справи, то вона може бути долучена до судової справи і незалежно від згоди на це фізичних осіб, яких вона стосується. Однак з метою захистити дане право від можливих порушень з боку інших осіб, ЦК забороняє поширення отриманої внаслідок цього інформації.

Ще одним обмеженням цього права є надана законом можливість порушити право на таємницю кореспонденції з метою запобігання злочину чи з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Однак в будь-якому випадку лише в судовому порядку повинна доводитись легітимність порушення цього права, а також підтвердження того, що це порушення здійснювалось з метою запобігання злочину чи з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи, а також те, що іншими способами одержати інформацію неможливо.

Право на захист інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та інших художніх творах.

Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки, який передбачений ст. 307 ЦК, є істотною гарантією реалізації багатьох особистих немайнових прав: права на індивідуальність, права на особисте життя, права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації тощо.

Під поняттям “фото-, кіно-, теле-, чи відеозйомка” слід розуміти процес фіксації фактів на відповідні фото-, кіно-, теле-, чи відеоносії. Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то ЦК визначає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку лише за її згодою. Згода фізичної особи може виражатись як уписьмовій так і в усній формі, в залежності від обставин, при яких проводиться відповідна зйомка.

В окремих випадках згода особи на зйомку припускається, тобто фізична особа вважається такою, що погодилась на зйомку, аж поки вона не висловить своє заперечення проти цього. До таких випадків презумпції згоди на знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле-, чи відеоплівку належать зйомки, які проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах ті інших заходах публічного характеру. У випадку, коли фізична особа заперечила щодо її фіксації на відповідну плівку, то зйомка має бути припинена, а моменти з її участю вилучені. І при цьому зовсім неважливо, чи ця зйомка проводилась відкрито, чи методами “прихованої камери”.

Але окрім випадків заборони зйомки, ЦК також надає фізичній особі можливість захисту і у випадку, коли вона попередньо погодилась на зйомку. В цьому випадку фізична особа має право вимагати припинення її публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя. Це означає, що, наприклад, коли відзнятий цикл передач про відому людину, в одній з яких вона поширила інформацію, яка стосується її особистого життя, а потім передумала щодо оприлюднення цієї інформації, то вона вправі вимагати від відповідної телерадіокомпанії вилучення даної частини інтерв’ю з даного цикла. Аналогічно, коли фотомитець здійснив серію знімків і створив виставу, то будь-яка особа, яка вважає, що певна фотографія з її зображенням якимось чином порушує її права на таємницю особистого життя, то вона вправі вимагати вилучення цієї фотографії з виставки. Зрозуміло, що процес демонтажу відзнятого матеріалу чи виставки є досить тривалим і складним, і тому особи, які проводили відповідні