4) інформація, яка порушує особисті немайнові права, тобто дана інформація повинна або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось іншим чином перешкоджати особі у повному та своєчасному здійсненні свого особистого немайнового права, наприклад, створювати загрозу для його порушення, оспорювати його чи не визнавати взагалі.

Ще однією особливістю даного правопорушення є те, що у випадку спростування поширеної неправдивої інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, вина особи поширювача не враховується.

Спростування повинна здійснювати особа, яка поширила недостовірну інформацію. Саме це і відрізняє даний спосіб захисту особистих немайнових прав від прав на відповідь, яка вчиняється особою, стосовно якої була поширена інформація, або ж іншими зацікавленими особами.

У випадку. Коли неправдива інформація, що порушує особисті немайнові права фізичних осіб була поширена декількома особами, то ці особи повинні спростувати її солідарно (наприклад, автор інформації і засіб масової інформації, який здійснив відповідну публікацію).

Якщо неправдива інформація була поширена посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх повноважень, то обов’язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, в якій вони працюють.

Спростування здійснюється, зазвичай. У такий самий спосіб, в який була поширена неправдива інформація. У випадках коли спростування неможливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинно здійснюватись в адекватній (максимально поглибленій) формі, з урахуванням того, що спростування повинно бути ефективне, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприймали попередньо поширену інформацію.

Окремий порядок спростування недостовірної інформації передбачений для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа. В даному випадку документ, який містить в собі таку недостовірну інформацію, що ганьбить особисті немайнові права фізичної особи, має бути відкладений.

Коли ж особисті немайнові права порушено внаслідок поширення недостовірної інформації в ЗМІ, то порядок такого спростування передбачений спеціальним законом. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком “Спростування” на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, що спростовується. Спростування не може бути більше, ніж у двічі від обсягу спростовуваного аргументу чи матеріалу. При цьому забороняється вимагати, щоб спростування було меншим ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

У випадку, коли спростування в тому ж засобі масової інформації є неможливим внаслідок припинення його діяльності то воно повинно бути оприлюдненим в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Строк позовної давності з вимогою спростувати неправдиву інформацію, поміщену в ЗМІ становить 2 рік з моменту поміщення цих відомостей у ЗМІ або з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про ці відомості (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК).

Окрім спростування та відповіді ст. 277 ЦК містить згадку про ще один спосіб захисту особистих немайнових прав – визнання інформації такої, що не відповідає дійсності. Мета застосування цього способу полягає в тому, щоб повідомити реципієнтів про те, що попередньо поширена інформація є недостовірною. Однак спростування поширеної недостовірної інформації поширювачем є неможливим, оскільки особа, яка поширила інформацію є невідома. Це можливо у випадку, коли особа поширила інформацію анонімно або під псевдонімом. І тому для відновлення порушеного права особа має звертатись до суду з вимогою визнати цю інформацію недостовірною. Застосування цього способу можливе також і у випадку, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, померла, а юридична особа, яка повинна спростувати цю інформацію, ліквідована.

Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права

Досить поширеним засобом захисту особистих немайнових прав фізичної особи є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Сутність застосування даного способу зводиться до того, що у випадку порушення особистого немайнового права, особа має право вимагати припинення поширення інформації, якою здійснюється це порушення.

Відмінність заборони поширення інформації, якою порушують особисті немайнові права, від спростування недостовірної інформації полягає в тому, що заборона поширення інформації може бути застосована і у випадку поширення інформації, незалежно від того, чи вона є недостовірною, чи абсолютно правдивою. Основним для застосування даного способу захисту є те, що ця інформація порушує особисті немайнові права фізичних осіб, і тому він може бути застосований навіть у випадку дифамації (поширення правдивої інформації, яка ганьбить честь та гідність фізичної особи, наприклад. Про те, що особа хвора на СНІД).

Цей засіб захисту орієнтований лише на застосування його до масового поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. До таких масових поширень ЦК відносить публікації в газетах, книгах, розміщення цієї інформації в кінофільмах, телепередачах тощо.

Вражаючи стадійність у поширенні інформації, ЦК виділяє 2 підвиди даного способу захисту у різними правовими наслідками його застосування:

1) у випадку, коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, що готуються до випуску у світ, то вважається, що ця інформація зазнала поширення в межах осіб, які ведуть ці підготовчі роботи. І тому, зважаючи на невелику зону поширення інформації, суд може заборонити випуск зазначених друкованих видань чи телепродукції у світ до усунення порушень особистих немайнових прав. Однак не завжди застосування цього способу захисту може бути невигідним для порушника цього права. В окремих випадках ЦК покладає певні негативні наслідки на особу, особисті немайнові права якої порушуються. Так, наприклад, коли фізична особа знялась за власною згодою