Обмежувати пересування фізичної особи можуть тільки заходи процесуального примусу, що встановлюються кримінально-процесуальним законом щодо обвинувачених (підозрюваних) і застосовуються з метою запобігти можливості переховування від суду і слідства, перешкодити правосуддю і продовжити злочинну діяльність. Фактичними підставами застосування таких заходів є наявність безперечних доказів вчинення цією особою злочинів. Крім того, тазе затримання може бути здійснене тільки в межах термінів встановлених законом стаття 29 Конституції України передбачає, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручене вмотивоване рішення суду про її затримання під варту. Громадянин має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконним затриманням, арештом, триманням під вартою.

Надання фізичній особі права на особисту недоторканість невипадкова віднесено до прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Фізична недоторканість тісно пов’язана із здоров’ям фізичної особи. КК України передбачає відповідальність за злочини проти життя і здоров’я об’єктивною стороною яких є катування, жорстоке чи нелюдське поводження, що принижує честь і гідність людини. Саме ж покарання, передбачене КК України, як примусовий захід, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної виною у скоєні злочину, немає на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності.

Відповідно до вимог СК України, батьки зобов’язані поважати дитину. Забороняється будь-які види експлуатації своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування до дітей інші види покарань, що принижують людську гідність дитини. Форми і методи виховання дітей не можуть суперечити закону і моральним засадам суспільства.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів в орган опіки і піклування, інший орган державної влади, орган місцевого самоврядування і громадських організацій. Дитина яка досягла 14 років має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо в суд.

Зловживання батьківськими правами є підставою для застосування відповідальності, встановленої законом. СК України передбачає можливість позбавлення батьківських прав щодо осіб, що жорстоко поводяться з дітьми, експлуатують їх і примушують до бродяжництва чи жебратства.

Жорстоке і аморальне поводження фізичної особи щодо іншої особи, яка знаходиться в безпомічному стані, може бути підставою, як для кримінальної, так цивільно-правової відповідальності. При цьому під жорстоким поводженням розуміють фізичний вплив у вигляді нанесення побоїв, заподіяння фізичного болю, мучень. Аморальне поводження з людиною – це поводження, що суперечить загально прийнятим нормам, хоч і не обов’язково є кримінально караним. Жорстоке поводження завжди є аморальним, принижує людську гідність.

Користуючись за життя правом на особисту недоторканість, фізичну особу не позбавлено права на повагу до її пам’яті після настання фізіологічної смерті. Однак тіло людини після реєстрації факту її смерті може бути використано і в інших науково-дослідних, медичних чи навчальних цілях. Використання людського тіла в таких цілях також припускає одержання прижиттєвої згоди. Тому фізична особа має право розпоряджатися про передачу після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів свого тіла науковим, медичним чи навчальним закладам.

Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (ст. 290 УК).

Здача крові для наступного її застосування в лікувальних цілях здійснюється громадянами добровільно. Забороняється взяття донорської крові примусово, а також від людей, зажмурювання яких можуть передаватись реципієнту чи заподіяти шкоду його здоров’ю. Донорам надається встановлені законом пільги. Правовідносини, що виникають у зв’язку з донорством крові і компонентів регулюються Законом України „ Про донорство крові і її компонентів” від 23 червня 1995 року.

Однією з найперспективніших галузей медицини є трансплантологія. Однак пересадка органа від живого донора поєднана з великим ризиком для нього. Виникає проблема співвідношення такої операції з лікарським принципом „не зашкодь”, що порушується забором органа чи його частини в донора, свідомим нанесенням донору травми і введення його в ризик виникнення тяжких ускладнень.

У зв’язку з цим закон допускає реалізацію права на донорство тільки у встановленому порядку, при наявності згоди донора і реципієнта чи їх законних представників. Умовою такої операції є і те, що використання інших способів і методів для підтримки життя, відновлення чи покращення здоров’я не дає бажаних результатів, а заподіяна пересадженням органів чи інших анатомічних матеріалів шкода буде меншою, ніж та яка заподіється донору. Донор повинний бути обізнаний про можливий ризик у відношенні здоров’я, працездатності, шансах на успіх для реципієнта. Така поінформованість називається об’єктивним інформуванням.

Донорство регулюється законом України „Про трансплантацію органів і інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 року. Трансплантація – це спеціальний метод лікування, наявність медичних показань для застосування якого, встановлюється консиліумом лікарів відповідної лікувальної чи наукової установи. На вилучення трансплантата в живої особи також потрібний висновок консиліуму. У медицині прийнята практика пересадження органів і тканини від живого донора тільки особам, що знаходяться з ним у близькому споріднені. Насильницьке донорство переслідується законом, є кримінально караним діянням (ст. 144 КК України).

Для вилучення анатомічних органів у померлих осіб і здійснення їх трансплантації має значення діагностичне і юридичне визначення моменту, з якого можна вважати людину померлою.