Проте між ними існують суттєві відмінності. Якщо за договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, то за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. Договір комісії оплатний, а договір доручення може бути оплатним і безоплатним. Хоча договір комісії між громадянами може бути безоплатним, однак, не тому, що це передбачається законом, а тому що це є воля сторін.

Для договору комісії необхідно, щоб намір комісіонера перенести на іншу особу наслідок даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер зобов’язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також набуті для нього права та обов’язки. Тобто, якщо у зовнішніх правовідносинах спочатку носієм усіх прав та обов’язків за угодами з третіми особами є комісіонер, то внаслідок внутрішніх правовідносин між комітентом і комісіонером майнові наслідки цих угод мають бути зрештою перенесені на комітента.

Повірений, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в право відношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обов’язків; комісіонер, напроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обов’язки. Особа що складає договір з комісіонером, сама не стає учасником договору комісії. Між нею і комісіонером існує самостійний договір, що підкоряється особливим правилам у залежності від того, який саме договір укладено.

За договорами комісії надаються послуги юридичного характеру, а от договір схову належить до тієї групи договорів, які направлені на надання фактичних послуг11 Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – с. 669..

Як особливий вид договорів, договір комісії регулюється законодавством ФРН, Франції та Швейцарії.

У країнах з дуалістичною системою приватного права договір комісії розглядається як торгова угода і регулюється торговими кодексами. Найповніше договір комісії і пов’язані з ним відносини врегульовано в Німецькому цивільному праві та Швейцарському обов’язковому законі. В сучасному обігу договір комісії опосередковує різного роду банківські операції. Відносини між комісіонером і комітентом в цих державах регулюються погодженими сторонами умовами комісії, спеціальними нормами торгового законодавства і торговими звичаями ділового обороту.

У праві Великобританії та США договору комісії як такого немає. Там існує так званий агентський договір, згідно з яким одна особа (агент) вчиняє дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Створений в основному судовою практикою Великобританії агентський договір нині не лише широко використовується в майновому обігу всередині держав загального права, а й є також одним із найпоширеніших видів міжнародних угод. Агентський договір може бути спрямований на вчинення як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Як правило, агент дії від імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприянням угоди створюють права та обов’язки безпосередньо для принципала. Судова практика допускає й інші способи вступу агента у відносини з третіми особами при здійсненні покладеного на нього принципалом доручення, а саме: а) агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала; б) агент може вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його ім’я. Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, економічний результат вчинених ним угод лягає на принципала. Незалежно від способу виступу агента – це, як підкреслюють англійські юристи, становить одну з особливостей права Великобританії порівняно з континентальним правом – принципал має право пред’являти вимоги з укладеної агентом угоди безпосередньо до третьої сторони за наявності у агента повноваження на вчинення тієї чи іншої дії. Визнані судовою практикою Великобританії та США способи виступу агента при здійсненні взятого ним на себе перед принципалом зобов’язання (вчинення як юридичних, так і фактичних дій) свідчать про те, що агентський договір призначений регулювати відносини, опосередковані континентальному праві трьома видами договорів, а саме договором доручення, договором комісії і договором про посередництво. Агентський договір є важливою підставою створення відносин з товарного представництва11 Гражданское и торговое право капиталистических государств. – М., 1993. – с. 373-374..

Розділ ІІ. Зміст договору комісії.

Зміст договору комісії як спільного юридичного акту сторін становлять, по-перше, умови щодо яких сторони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов’язкові в силу чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору комісії – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір комісії оформлено письмово у вигляді даного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститись і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов’язання, то зміст цього зобов’язання розкривається через права та обов’язки його учасників, визначені умовами договору комісії.

Як вже було сказано вище, Цивільний кодекс України визначає договір комісії як цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (комісіонер) зобов’язана за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або декілька операцій від свого імені, але за рахунок комітента.

Виходячи з визначення договору, можна виділити декілька важливих ознак договору комісії.

По-перше, в основі цього договору завжди лежить волевиявлення обох сторін, як комісіонера, так