Сторонами договору комісії є комісіонер та комітент. Комітент – це фізична та юридична особа, в інтересах та за рахунок якої укладаються угоди комісіонером. Комісіонером є особа, яка вчиняє відповідні угоди в інтересах комітента. Закон не містить якихось обмежень щодо суб’єктного складу комісіонера, хоч на практиці, як правило, діяльність комісіонера належить до підприємницької.

При здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами до суб’єктів договору комісії застосовуються Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 22 березня 1995р. №79/615 (з поданими змінами). Відповідно до п. 1.2 Правил учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб’єкт, який приймає товар на комісію, і громадянин, підприємство (організація, установа), що дає товар на комісію.

Крім комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере третя особа, з якою комісіонер укладає угоду в інтересах комітента. Не будучи стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав, які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не пов’язує у правовому відношенні комітента і третю особу, отже третя особа не може заявити претензії до комітента щодо якості набутого майна, так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи. Комітент третя особа не відповідають один перед одним, з усіма претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера11 Цивільне право України: У 2-х кн./ За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцова. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – с. 541..

Договір комісії належить до двохсторонніх договорів, тому права та обов’язки накладаються як на комісіонера, так і на комітента і мають взаємний характер.

Основним обов’язком комісіонера є обов’язок вчинити одну або кілька угод в інтересах комітента. Комісіонер зобов’язаний вчиняти право чини на умовах найбільш вигідних для комітента і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов’язаний вчиняти правочин відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Така вимога про укладення комісіонером угод на найбільш вигідних для комітента умовах та відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться, свідчить про те, що в якості комісіонера, як правило, виступає особа, яка професійно діє на тому чи іншому ринку, має відповідні знання та навички у тому виді діяльності, який йому доручається провести.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана винагорода належить комітенту.

Відступ комісіонера від вказівок комітента допускається у таких випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, і комісіонер не міг попередньо запитати або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Законодавець дозволяє комісіонеру, який є підприємцем, відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов’язковим повідомленням комітента про допущені відступи.

Якщо комісіонер придбав майно за вищою ціною, ніж та, що була погоджена, закон покладає вирішення питання про накладення на комісіонера якихось невигідних наслідків комітентом. Комітент у такому випадку має право не прийняти куплене за вищою ціною майно, заявивши про це комісіонерові у розумний строк після отримання від нього повідомлення про купівлю. У разі якщо комітент у розумні строки прямо не заявить комісіонеру про своє небажання приймати покупку, вважається, що він прийняв таку покупку за ціною угоди, яка була вчинена комісіонером. Але якщо комісіонер при купівлі майна за свій рахунок заплатив різницю в ціні, комітент не має права відмовитися прийняти виконання договору. У даному випадку вважається, що комісіонер виконав доручення належним чином, і комітент отримує річ на умовах, визначених у договорі (ЦКУ ст.1017).

За загальним правилом, комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору. Таким чином, комісіонер відповідає лише за дійсність угоди, що укладається з ним третьою особою. Тобто якщо за якихось підстав угода буде визнана недійсною, комітент може пред’являти претензії комісіонеру. Проте законодавство передбачає два випадки, коли на комісіонера покладається відповідальність за невиконання зобов’язання третьою особою. По-перше, це відбувається, якщо комісіонер був необачним при виборі такої особи. Іншим випадком покладення на комісіонера відповідальності за невиконання угоди третьою особою є так звана умова делькредере, тобто своєрідна умова про взяття комісіонером на себе поруки за виконання зобов’язання третьою особою. В цьому випадку в разі невиконання зобов’язання третьою особою комітент може пред’явити претензії як до комісіонера, так і до третьої особи.

Закон не містить вимог щодо виконання договору комісії особисто комісіонером. Тому комісіонер може залучати до виконання третіх осіб, у тому числі і на підставі договорів субкомісії. За договором субкомісії комісіонер набуває всіх прав та обов’язків комітента щодо третьої особи (субкомісіонера). За загальним правилом, комісіонер може укласти договір субкомісії лише за згодою комітента. Укладення цього договору без згоди комітента допускається у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси комітента.

Законодавець в інтересах комісіонера встановлює заборону безпосереднього контакту комітента та субкомісіонера в період дії договору комісії. В разі вступу комітента у відносини з субкомісіонером у нього може виникнути бажання відмовитися від договору з комісіонером та доручити його виконання безпосередньо субкомісіонеру, що порушить інтереси комісіонера. Проте, якщо комісіонер не бачить загрози своїм інтересам