інших характерних ознаках, які відрізняють фізичну особу серед інших.

Сукупність цих елементів може створювати повне цілісне сприйняття особи як певного індивідуума, і охоплюватись загальним поняттям стиль (імідж).

Право на індивідуальність полягає в можливості особи:

володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага. Доволі близьким до цього права є можливість зберігати свою національну, культурну, релігійну. Мовну самобутність, яка гарантується ст. 11 Конституції України;

використовувати свою індивідуальність, тобто обирати будь-яку з можливих форм і способів прояву свої індивідуальності, якщо вони не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Окремі прояви індивідуальності можуть обмежуватись за певними критеріями (місцем, часом, специфікою діяльності тощо). Так, наприклад, для працівників міліції право на виявлення індивідуальності щодо їх зовнішнього вигляду обмежується в період виконання ними службових обов’язків, шляхом встановлення загальнообов’язкової спеціальної форми одягу;

створювати та змінювати свою індивідуальність, тобто можливість самостійно визначати її обсяг та зміст. Все це здійснюється шляхом зміни як природних (зміна (корекція) статі, пластичні операції. Нарощування волосяного покриву тощо), так і набутих (зміна іміджу, відмова від шкідливих звичок, нанесення татуювань, корекція вимови тощо) особливостей фізичної особи;

вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність. До даного повноваження відносяться як можливість вимагати захисту у випадках, коли особі створюють перешкоди у реалізації даного права (наприклад, коли в лавах Збройних Сил забороняють носити довге волосся, або у вищих навчальних закладах примушують носити краватки), так і коли вчиняють дії, якими порушується це право (наприклад, коли сатирики чи команди КВН вчиняють пародії на певних осіб).

Право на особисте життя та його таємницю

Ст. 301 ЦК гарантує фізичним особам право на особисте життя та його таємницю. Під поняттям “особисте життя” слід розуміти поведінку фізичних осіб поза межами виконання різноманітних суспільних обов’язків, тобто життєдіяльність людини в сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, що не становлять суспільних інтересів.

Право на особисте життя включає:

право мати особисте життя, тобто можливість фізичної особи бути носієм даного особистого немайнового блага;

право визначати своє особисте життя. При цьому закон не визначає переліку можливих чи необхідних діянь, якими б особисте й