Ст. 433 КПК України передбачає, що при провадження досудового слідства та розгляді справи про злочини неповнолітніх, крім обставин, які належить з’ясувати у кожній кримінальній справі (cт. 46 КПК України), необхідно також з’ясувати:

вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій, і в якій мірі міг керувати ними;

характеристику особи неповнолітнього;

умови життя та виховання неповнолітнього;

обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Закон передбачає, що для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які 1) добре знають умови життя і виховання неповнолітнього, і 2) можуть дати потрібні відомості; витребувані необхідні документи і проведені необхідні слідчі та судові дії [3, ст. 608].

На думку Тертисиника В. М., дані про точний вік обвинуваченого дозволяють вирішити принципове питання про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності; врахувати вікові особливості при проведенні слідчих і судових дій; правильно визначити процесуальну процедуру провадження по справі і форму вирішення справи по суті [11, с. 503].

Вважається, що особа досягає певного віку не в день народження, а починаючи с 24.00-ї години наступної доби.

Точний вік неповнолітнього повинен бути підтверджений свідотством про народження, або паспортом. До матеріалів справи повинні бути додані копії зазначених документів. У випадках, коли документи, які підтверджують вік неповнолітнього обвинуваченого відсутні, коли їх неможливо одержати, або виникли сумніви відносно їх достовірності, то у відповідності з п. 5 ст. 76 КПК України для встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого обов’язково призначається судово-медична експертиза.

У необхідних випадках, для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього рівня його розумової відсталості та з’ясування питання чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій, і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог), або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра (ст. 433 КПК України).

При провадженні у справах неповнолітніх необхідно врахувати і дотримуватись наступного принципового положення. Якщо неповнолітній, який досяг віку з якого можлива кримінальна відповідальність, не страждає психічною хворобою, але відстає в психічному розвитку, а тому не міг розуміти небезпечність своїх дій, передбачати їх наслідки чи керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, не може бути визнаним винним і притягнутий до кримінальної відповідальності. Кримінальна справа в таких випадках підлягає закриттю за п. 2 ст. 6 КПК України.

Для характеристики особи неповнолітнього необхідно зібрати данні про те, де він навчався чи працював, як відносився до навчання і праці, з’ясувати його поведінку в учбовому закладі, за місцем роботи, проживання. Важливо з’ясувати, чи притягувався неповнолітній до адміністративної чи кримінальної відповідальності, і чи не стоїть він на обліку в міліції.

Затримання і взяття під варту, як запобіжний захід, можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю вчиненого злочину. Про затримання і взяття неповнолітнього під варту, обов’язково повідомляють його батьків чи осіб, які їх замінюють (ст. 434 КПК України), а також адміністрацію за місцем його роботи або навчання [4, с. 225].

До неповнолітнього можуть застосуватись і специфічні запобіжні заходи, наприклад, передача під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників або ж під нагляд адміністрації дитячої установи, якщо він у ній виховується.

При вирішенні цього питання слід керуватися роз’ясненнями, що містяться у п. 3 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року “Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру.” [7, ст. 2]. Постанова слідчого про притягання неповнолітнього як обвинуваченого повинна бути складена таким чином, щоб її зміст був зрозумілим неповнолітньому та його законному представнику. Це стосується й інших процесуальних документів.

Пред’явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит проводиться в присутності захисника. Якщо неповнолітній не досяг 16 років або його визнано розумово відсталим, та на розсуд слідчого чи прокурора або заклопотанням захисника – в присутності педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Лідчий роз’яснює присутнім особам право задавати запитання, висловлювати зауваження із занесенням до протоколу допиту.

Говорячи про особливості допиту неповнолітніх, Є. Г. Коваленко зазначає, що при допиті неповнолітнього обвинуваченого в присутності педагога бажано, щоб він був з іншої школи [19, ст. 562]. Мова йде про випадки коли слідчий запрошує педагога зі школи, де вчитися – вчився неповнолітній, з яким він конфліктує. При зустрічі з таким педагогом неповнолітній на допиті може нічого не сказати. На нашу думку з вченим Є. Г. Коваленком, оскільки, якщо запрошується педагог з навчально-виховного закладу, де вчиться, чи вчився неповнолітній, то слідчий повинен з’ясувати, у яких відносинах він перебуває з неповнолітнім.

Так, Н. І. Гуковська, А. І. Долгова, Г. М. Міньковській вважають, що під час допиту неповнолітнього підсудного обставини, що підлягають встановленню необхідного розділяти на кілька груп. Зокрема:

фактичні обставини здійснення конкретного злочину, роль підсудного в ньому, наявність дорослих підмовників, обставини, що характеризують суб’єктивну сторону злочину, а також інші ознаки, що мають значення для кваліфікації діяння;

що