Порушуючи кримінальну справу і віддаючи правопорушника суду, суддя в своїй постанові викладає формулювання обвинувачення з вказівної статті кримінального закону, за якої особу віддано суду, робить висновок про достатність зібраних доказів. Таким чином, по даній категорії справ суддя одним документом порушує кримінальну справу, формулює обвинувачення передає суду і призначає справу до розгляду [5?н? ?с 417].

Постанова судді про порушення справи і відданя до суду вручається підсудному не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді.

Кримінальні справи, до судова підготовка у яких проводилась у протокольній формі, підлягають розгляду в суді не пізніше десяти днів з моменту надходження матеріалів до суду (ст. 431 КПК України).

Аналізуючи аргументи “за” і “проти” існування протокольної форми досудової підготовки матеріалів, слід погодитися з думкою про те, що її існування в сучасному законодавстві було обумовлено, а також пройшло випробування часом. Саме завдяки їй покарання максимально наближено до моменту вчинення злочину; певною мірою “розвантажується” слідчий апарат; економляться процесуальні сили і засоби під час розгляду кримінальних справ.

Особливості кримінального судочинства у справах приватного і приватно-публічного характеру.

В теорії кримінального процесу і на практиці, розрізняють кримінальні справи публічного, приватного і приватно-публічного обвинувачення.

Справи приватного обвинувачення – це справи, які порушуються судом, як правило тільки за скаргами потерпілих, на яких накладаються як функція доказування так і обвинувачення, які розглядаються і вирішуються судом без провадження досудового розслідування і підлягають закриттю за примиренням сторін.

Справи приватно-публічного обвинувачення – це справи, які порушуються, як правило, тільки за скаргами потерпілих, і розслідуються в загальному порядку з підтриманням обвинувачення в суді державним обвинувачем [5?н? с. 487]. Виходячі з принципу публічності, ст. 4 КПК України забов’язує суд, прокурора, слідчого, і орган дізнання у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених заходів до встановлення подій злочину, виних осіб і до їх покарання. Відсутність заяви потерпілого, його позиція при цьому не мають значення [4, с. 62]. Однак ч. 1 ст. 27 КПК України, як виняток з цього загального правила, передбачає, що справи про умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК України), умисне завдання ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 126 КК України), самоправство щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян (ст. 356 КК України), порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому належить право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не проводяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий приміряться з обвинуваченим підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановленя вироку [2, ст. 27].

Законодавець виходить з тих міркувань, що зазначені злочини не становлять великої суспільної небезпеки і конфлікти, які лежать в їх основі, можуть бути вирішені і без втручання прокурора, слідчих органів і суду. Проте, не можна недооцінювати суспільну небезпечність цих злочинів, оскільки вони є поширеними і нерідко спонукають більш тяжкі злочини.

Справи про злочини, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК, є справами приватного обвинувачення, оскільки в цих справах потерпілий підтримує обвинувачення. Його прийнято називати приватним на відміну від державного. Вчені-процесуалісти А. Огородник та О. Колотило вважають, що покладання обов’язків обвинувача у справах приватного обвинувачення та потерпілого суперечить конституції. На їх погляд, у справах приватного обвинувачення, повинно проводитися дізнання строком до десяти днів, після чого справа з обвинувальним висновком направляється до суду. При розгляді таких справ прокурор підтримує обвинувачення, однак вони підлягають закриттю в разі примирення сторін, як і – порушенню тільки за скаргою потерпілого [17, с. 40].

На наш погляд, однією з можливостей вирішення данного роду справ є можливість віднесення їх до адміністративних правопорушень, оскільки санкції цих статей істотно не відрізняються від адміністративних стягенень.

Справи приватного обвинувачення порушуються лише суддею (ч. 1 ст. 251 КПК України), тому скарги потерпілого повинна подаватися до місцевого суду за місцем вчинення злочину. В скарзі має бути викладено прохання про порушення справи відносно конкретних осіб; зазначено, в чому виявляються їхні злочинні дії, вказано місце і час події та наведено докази, що підтверджують вчинення злочину. До порушення кримінальної справи суддя повинен роз’яснити потерпілому про надане йому законом право на примирення з особою, на яку подано скаргу. Якщо примирення відбулося, суддя відмовляє у порушенні кримінальної справи на підставі п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК. Суддя може відмовити в порушенні справи й за наявності всіх інших обставин, передбачених ст. 6 КПК [5, 6, с. 487].

Встановивши, що є законний привід (скарга потерпілого або його законного представника) й достатні дані, які свідчать про вчинення злочину, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК). У даному випадку стадії порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду збігаються. Ця постанова судді є багатоцільовим юридичним актом, якім порушується кримінальна справа; приймається рішення про притягання особи в якості обвинуваченого і формулюється його обвинувачення, а в разі з’явлення цивільного позову – і цивільним позивачем, вирішуються інші питання, пов’язані з підготовкою справи до судового розгляду. [5?н?, с. 498].

Підсудному не пізніше як за три доби до дня слухання справи повинна бути вручена повістка про виклик