Особи, які вчинили злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на душевну чи іншу психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії, передбачати їх наслідки або керувати ними. До таких осіб застосовуються примусові заходи медичного характеру, а після їх виздоровлення, якщо не минули передбачені законом строки давності, вони можуть бути піддані кримінальному покаранню. В. М. Тертишник відносить до осіб, до яких можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, також осіб, засуджених за злочини, вчинені на ґрунті наркоманії або алкоголізму або маючи інші небезпечні для суспільства захворювання і визнані такими, що мають потребу в примусовому лікуванні. Заходи примусового медичного характеру до таких осіб застосовуються в загальному процесуальному порядку не залежно від покарання і реалізуються урахуванням призначеного покарання в місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах. [18?н, с. 996].

Згідно зі ст. 96 КК України примусове лікування може бути застосоване судом незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить безпеку для здоров’я інших осіб. В разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. В разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. Метою застосування примусових заходів медичного характеру є:

вилікування перелічених осіб або поліпшення їх стану, створення передумов для їхньої соціальної реабілітації, забезпечення безпеки хворих від власних беззвітних дій; захист суспільства від суспільно-небезпечних дій хворих осіб; попередження нових суспільно-небезпечних дій названих осіб.

До перших трьох категорій названих осіб судом можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру:

надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

поміщення осіб у психіатричну лікарню з звичайним наглядом;

поміщення осіб у психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

госпіталізація осіб у психіатричну лікарню з суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Поміщення до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням не життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах сурового нагляду. [18, с. 997].

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані за наявності фактичних і юридичних підстав.

Загальною підставою є вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Окремими підставами застосування примусових заходів медичного характеру є вчинення суспільно небезпечного діяння особою в стані неосудності, або поява в особі, яка вчинила такі діяння, душевного чи іншого психічного захворювання, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними в період слідства і розгляду справи в суді; дана особа становить небезпеку для суспільства в силу характеру вчиненого, так і в силу свого хворобливого стану. [5, с. 515].

Особливий характер кримінально-процесуального провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру мав місце щодо осіб перших трьох груп – тих, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (обмеженої осудності), і тих, що стали неосудними тимчасово чи назавжди після вчинення злочину. Загальна ознака даних суб’єктів правовідносин – неосудність.

Закон не передбачає особливого порядку порушення кримінальних справ даної категорії. Вчинення злочину або суспільно небезпечного діяння душевно хворим не є обставиною, що включає можливість порушення кримінальної справи і провадження розслідування. Факт вчинення діяння особою в стані неосудності встановлюється судово-психіатричною експертизою, яка як і всі види експертиз у кримінальному процесі проводяться після порушення кримінальної справи.

Провадження досудового слідства у даній категорії справ обов’язкове і здійснюється за загальним правилами з урахуванням особливостей, передбачених ст. 416-418 КПК України. На досудовому слідстві провадятся всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин вчиненого суспільно-небезпечного діяння і особи злочинця, а також обставини, які характеризують цю особу та її психічне захворювання [2, ст. 417].

Психічний