У відповідності із ст. 76 КПК України призначення експертизи обов’язкове для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого (у даному випадку варто розуміти і “підслідного”) за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності. [18, с. 998].

Основним завданням судово-психіатричної експертизи є визначення психічного стану і надання висновку про осудність підозрюваних, обвинувачених стосовно яких в органів дізнання, слідства і суду виник сумнів у їхньому психічному здоров’ї, а також з’ясування необхідності застосування медичних заходів стосовно осіб, визнаних неосудними.

Судово-психіатрична експертиза проводиться за постановою слідчого, прокурора, органу дізнання або суду. Постанова про призначення експертизи не оголошується обвинуваченому (або підозрюваному) у випадках коли його психічний стан не дозволяє це зробити,

Судово-психіатрична експертиза на досудовому слідстві може проводитися стаціонарно або амбулаторно.

При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваних (обвинувачених), які не утримуються під вартою, поміщення їх в лікувально-психіатричний заклад проводиться судом за поданням слідчого погодженим з прокурором.

Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена на законних підставах. Для цього варто переконатися в наявності фактичних пдстав для її проведення. При провадженні слідчих дій варто приділяти необхідну увагу з’ясуванню інформації про поведінку особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння; у потерпілих і свідків слід з’ясувати, чи були дії підслідного скординованими і розсудливими, чи була мова осмисленою і адекватною ситуації. При встановлені факту лікування особи в психіатричній лікарні слідчий забов’язаний витребувати і передати експертам історію її хвороби [5?н?, с. 516].

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза проводиться в психіатричних стаціонарах, де організовуються судово-психіатричні експертні комісії, які складаються не менше ніж із трьох лікарів-психіатрів: голови, члена комісії, доповідача, що доводить спостереження підекспертним.

На відміну від звичайного досудового слідства для цій категорії справ не здійснюється притягнення особи як обвинуваченого. Якщо особу було визнано душевно хворою після пред’явлення їй обвинувачення зберігає свою юридичну чинність і може бути використаний після видужання особи і поновлення провадження по справі (якщо не минули строки давності).

Захисник допускається до участі в таких справах з моменту одержання доказів про душевне захворювання особи (ст. 44 КПК України), проте, відмова від захисника не може бути прийнята (ч. 3 ст. 46 КПК). З цих осіб не може бути зтягнута сума для оплати праці адвоката за наданий захист. Витрати по захисту відносяться на рахунок держави [9?н?, с. 499]. Після закінчення досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом з справою надсилається прокуророві. [2, ст. 417].

До постанови додаються:

список осіб, які відлягають виклику в судове засідання з вказівкою даних про законного представника неосудної особи, експертів, свідків, потерпілих, цивільних позивачів;

довідка про розслідування справи і про застосування запобіжних заходів з вказівкою часу утримання під вартою, а також часу призначення стаціонарної експертизи і часу перебування особи на обстеженні в психіатричному закладі закритого типу;

довідка про речові докази, про цивільний позов, про заходи його забезпечення;

довідка про судові витрати.

Отримавши справу з постановою, складеною відповідно до ст. 417 КПК України, прокурор відповідно до ст. 418 КПК України може прийняти одне з таких рішень:

погодившись із постановою затвердити її і спрямовує справу в суд;

визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази в справі є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан підсудної особи, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно-небезпечне діяння вчинене даною особою, повертає справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового розслідування;

встановивши відсутність підстав для застосування примусових заходів медичного характеру і невинність підслідного, закриває справу на загальних підставах [18, ст. 1001].

Судовий розгляд кримінальної справи здійснюється за загальними правилами з обов’язковою участю захисника і прокурора.

Участь у судовому розгляді особи, стосовно якої розглядається справа, не обов’язкова і може мати місце лише в тому разі, якщо цього не перешкоджає характер її захворювання (ч. 3 ст. 419 КПК України).

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім – висновок експерта.

Після закінчення судового слідства свою думку висловлюють прокурор і захисник. Особі, стосовно якої ведеться розгляд, останнього слова не надається. Вона не має статусу підсудного. Вислухавши думку прокурора і захисника, суд направляється в нарадчу кімнату, де вирішує такі питання:

чи мало місце суспільно-небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа і ведеться судовий розгляд;

чи вчинене це діяння особою, стосовно якої розглядається справа;

чи вчинене даною особою вказане діяння в стані неосудності або чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання;

чи слід застосовувати до цієї особи примусовий захід медичного характеру і якщо слід, і якщо слід то який саме (ст. 420 КПК України).

Суд, визнавши необхідним призначити міру заходу медичного характеру, обирає її відповідно до ст. 93-96 КК України, залежно від захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпеки діянь та небезпеки самої такої особи.

Примусове лікування в психіатричному закладі зі звичайним наглядом може бути застосовано судом стосовно психічно хворого, який вчинив суспільно-небезпечне діяння і за своїм психічним станом потребує лікування