ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................3

Розділ І Поняття договору довірчого управління майном та його місце в системі інших цивільно-правових договорів.......................................................4

Розділ ІІ Зміст договору довірчого управління майном.............................9

2.1. Предмет договору управління майном................................................12

2.2. Форма і строк договору управління майном.......................................13

2.3. Сторони у договорі управління майном..............................................15

2.4. Припинення зобов’язань за договором управління майном ............20

Розділ ІІІ. Відповідальність за договором управління майном................22

Висновок........................................................................................................27

Список використаних джерел......................................................................28

Розділ І. Поняття договору довірчого управління майном та його місце в системі інших цивільно-правових договорів.

Теоретична дискусія про проблеми регулювання порівняно нового для українського цивільного законодавства, інституту довірчого управління майном, ще не прийшло до свого логічного закінчення.

Перехідний період від діючого цивільного законодавства до нового, процес кодифікації, який має місце, не заважають цивілістам продовжувати спір про матеріально-правові чи зобов’язально-правові моделі конструювання майбутнього інституту.

Доцільно звернути увагу на загальні тенденції формування договору довірчого управління – основного інструменту, контролюючого діяльність управління майном.

З часу прийняття Постанови Кабінету Міністрів України „Про довірчі відносини” №23-93 від 17 березня 1993 року і до цього часу, цей договір належить до змішаних договорів. В науці цивільного права змішаним є договір до складу якого входять елементи двох і більше врегульованих законом договірних відносин.

З самого початку формування цивільно-правового договору управління майном, в його складі були елементи як мінімум трьох договорів – комісії, доручення і схову. Багато вчених вказували і на інші елементи, розглядаючи договірну практику банків, довірчих відносин інших фінансових структур.

Однак формуючий договір спочатку не визнали самостійним на тій основі, що дані відносини можуть бути врегульовані за допомогою елементів інших відомих правопорядку договорів.

Справді, твердження про те, що створення нової правової конструкції є виправданим лише тоді, коли вже діючі інститути не можуть врегулювати відносини, які склалися в практиці, яка потребує їх. Відокремлення в самостійний вид повинно проходити в тих випадках, коли зміст нового договірного відношення не вичерпується лише елементами традиційних договорів, а включає і нові положення, характерні тільки для даного відношення.

Крім того, важливо, щоб новий вид договору об’єднав не лише випадкову комбінацію елементів, а оформляв стійкі зв’язки учасників цивільного обороту, які виникають у процесі економічного розвитку. Тоді за практикою наступає і законодавче закріплення.

Конструкція договору управління майном базується на загальних для цивільних договорів принципах свободи договору, рівності сторін, оплатності договору, неприпустимості свавільного втручання у приватні справи. 1. Н.Слюсаревский „Договор доверительного управления имуществом: процесс становления" Підприємництво, господарство і право №6 1997 р. ст 6-7

До специфічних рис, притаманних договору управління, які визначили його поняття, належать його фідуціарний характер, тобто він носить особистий характер, а також спеціальні вимоги до суб’єктного і об’єктного складу та здійснення цих правовідносин.

Відповідно до ст. 1028 чинного ЦК України під договором довірчого управління майном розуміється такий договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителю) на певний строк майно в управління, а інша сторона зобов’яжуться за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). У ЦК УРСР 1963 р. відсутні норми про договір управління майном.

У цивілістичній науці управління майном дістало назву довірчого управління, а відтак цей термін буде також вживатися, що, зокрема, сприятиме кращому відмежуванню його від інших видів управління, наприклад, від права оперативного управління майном, визначення якого дається в ст. 137 ГК України. Конструкція інституту „довірчого управління майном” передбачалася в проекті ЦК, однак на завершальному етапі його прийняття її було замінено на „управління майном”.

За суб’єктною спрямованістю виконання зобов’язань договорів управління може бути договором на користь сторін договору (установник призначає вигодонабувачем самого себе) і договором на користь третіх осіб (вигодонабувачів). Договір управління, укладений в інтересах вигодонабувача, як і будь-який інший договір на користь третіх осіб, має певні особливості.

При укладанні такого договору управитель зобов’язується перед установником виконати певні дії не установнику, а іншій особі (вигодонабувачу) і, виконавши такі дії, управитель погашає свої обов’язки перед установником. Поряд з цим, суб’єктивний склад договору управління майном не збігається з суб’єктивним складом правовідносин, які ними породжуються. Саме ця характерна ознака договорів на користь третіх осіб притаманна договору управління майном.

За кількістю зобов’язаних сторін договір управління майном належить до двосторонніх договорів. Права та обов’язки щодо цього договору виникаються як з однієї, так і з другої сторони зобов’язаня.

Установник після укладання договору зобов’язується передати частину свого майна в управління управителю, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном. Управитель повинен виконувати свої обов’язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном здобуває право на винагороду11 Цивільне право України (ч.2) за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової Київ 2004 р. с. 445-446

.

Договір управління майном є реальним, або в передбачених законом випадках, консенсуальним. Про його реальний характер говорить положення про те, що установник передає майно в управління, а не зобов’язується його передати. Консенсуальний характер проявляється у договорах управління державними корпоративними правами (пакетами акцій, частками, паями), які вважаються укладеними з дати їх підписання. Договір управління нерухомим майном не може бути реальним, відповідно до ЦК України, він вважається укладеним з моменту державної реєстрації.

Для укладення договору управління майном як і для будь-якої реальної угоди згоди сторін недостатньо. Обов’язковою умовою є передача речі (майна).