Обіцянка передати майно в управління не тягне в даному випадку правових наслідків. Згода потенційного установника управління і потенційного управителя коли, перший з них буде передавати майно, а другий приймати, може рахуватись лише як умова для укладання договору, тобто згода укласти договір в майбутньому. Договір управління майном є реальним, якщо інше не передбачене законом або не випливає із суті цих відносин.
Договір управління майном є оплатним, тобто відповідно до п.1 ст. 1028 ЦК України діяльність щодо управління здійснюється за винагороду. Управителеві відшкодовуються необхідні витрати, зроблені ним при управлінні майном.
У разі відсутності в тексті договору умов винагороди, такий правочин вважатиметься неукладеним. Припустимим є укладання безоплатного договору управління майном лише в прямо визначених законом випадках. Метою укладання такого договору є отримання доходу чи інші вигоди від здійснення права власності на майно.
Моментом укладання договору управління майном вважається вручення установником майна управителю. В тому випадку, якщо договір управління майном потребує нотаріального посвідчення чи державної реєстрації (наприклад, об’єктом правочину є нерухомість), він вважається укладеним
після проведення відповідної реєстрації11 Н.Слюсаревский „Характеристика договора доверительного управления имуществом” Підприємництво, господарство і право №11 1997 р. с. 18-19.
Договір має „триваючий ” характер, тобто укладається на певний строк
і для здійснення цілого ряду, а не однієї конкретної дії. За особливостями мети договір управління майном є каузальним. Метою даного договору виступає добросовісне управління майном. Якщо договір не буде укладений з цією метою або за її відсутності, то він не може мати юридичної сили. Договір управління має бути укладений у письмовій формі.22 Цивільний кодекс України (коментар) за ред. Харитонова Є.О., Калітенко О. М. Одеса 2003 рік с. 825.
Необхідність удосконалення інституту управління майном, пов’язано із взятими Україною при вступі в Союз Європи обов’язками по вдосконаленню правової системи, відповідно з принципами зарубіжного права, спрямуванням до юридичної гармонії і усунення різниці між правовими сім’ями33 И. Жигалкин „Право доверительной собственности” Підприємництво, господарство і право №7 2002 р. с. 46-47.
Життєздатність цього інституту підтверджується ще й тим, що в діючому законодавстві мають деякі фрагменти, що відносяться до договору управління майном. Так, у випадку наявності серед спадщини майна, що потребує управління, державний нотаріус призначає управителя майна, а в населених пунктах, в яких немає нотаріуса, посадова особа виконавчого комітету сільської, місцевої ради народних депутатів призначає над майном опікуна. Передання майна у довірче управління не має наслідком перехід до управителя права власності на майно. Тому, незважаючи на те, що відносно дорученого майна управитель здійснює повноваження власника (в межах, встановлених законом чи договором), він не має права власності на це майно, та діє не в своїх інтересах, а в інтересах установника управління (чи призначеного ним вигодонабувача), хоча від свого імені.
Таким чином, договір управління майном є строковою, каузальною, двосторонньою, оплатною, реальною або консенсуальною (у визначених законом випадках) угодою, яка укладається між установником і довірчим управителем, згідно з якою останній володіє, користується і розпоряджається чужим майном від свого імені та в інтересах установника або вигодонабувача (вигодонабувачів) з урахуванням обмежень, визначених договором і законом, для досягнення певних правомірних юридичних наслідків.11 Цивільне та сімейне право України за ред. Харитонова Є.О., Калітянгко О.М. Харків 2002 р. с. 470-471
Розділ ІІ. Зміст договору довірчого управління майном
Зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови щодо яких вони дійшли згоди і, по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов’язкові на основі чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору – це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Оскільки договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов’язання, то зміст цього зобов’язання розкривається через права та обов’язки його учасників, визначені умовами договору. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній, у належних випадках формі, досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом. Коло таких умов можна визначати, проаналізувавши норми ЦК і спеціальних нормативних актів України. Відповідно до ст. 1035 ЦК України істотними умовами договору управління майном визначаються перелік майна, що передається в управління, та розмір і форма плати за управління майном. Договір управління майном, укладений з порушенням вимог щодо істотних умов або за відсутності однієї з них, не може бути визнаний недійсним, він вважається неукладеним.
Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові умови. Звичайні – це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок факту укладання договору. Від істотних звичайні умови відрізняються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати у тексті договору.
Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Тому випадкові умови можна виявити, порівнявши їх із звичайними умовами, якщо якусь умову включено у договір на зміну чи доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в договорах даного виду умовами, вона виявиться випадковою11 Цивільне право України за ред. Д.В. Бобрової, О.О. Дзери, О.А. Підопригори Київ 1997 р. с.