Зміст договору довірчого управління майном складають права та обов’язки сторін. Управитель не здобуває право власності на передане майно. Однак у межах повноважень, наданих йому законом і договором, управитель може володіти, користуватися, розпоряджатися цим майном, у тому числі передавати його власність інших осіб, здавати в оренду, віддавати в заставу.

Управитель зобов’язаний відокремити надане йому за договором майно від свого особистого майна, а також від майна інших осіб, яке є у нього. Управитель зобов’язаний вести самостійний облік майна переданого йому в управління, в якому повинні відображатися всі операції, пов’язані з цим майном. Управитель також повинен забезпечити високий професійний рівень управління довіреним йому майном, а також діяти розумно та добросовісно. Основний обов’язок управителя полягає у використанні (особисто чи шляхом передання у використання третім особам) майна відповідно до його призначення, зазначеного умовами договору. Також має місце необхідний обов’язок управителя щодо збереження відповідного цінового та якісного змісту майна. У зв’язку з цим управитель повинен вживати необхідних заходів щодо збереження, ремонту та охорони переданого в управління майна.

Якщо в управління передаються суб’єктивні права, управитель має право здійснювати ті дії, можливість вчинення яких передбачено змістом цих прав. Згідно з договором управління, управитель надає установнику звіт про результати управління по встановлених показниках та в строки, зазначені в договорі. Управитель не має права отримувати доходи у своїх інтересах і іншим способом користуватися вигодами від майна, за винятком винагороди управителя, передбаченої договором. Одночасно управитель наділений досить широким колом повноважень. Одним із найважливіших є право управителя самостійно визначати і здійснювати необхідні юридичні і фактичні дії по використанню майна з метою отримання найбільшої вигоди.

Оскільки управитель здійснює від свого імені повноваження власника переданого йому майна, йому надається право вимагати усунення будь-якого порушення прав. Зокрема, він може пред’явити позов про визнання свого права на майно; про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); про усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були з’єднані з утратою володіння (негаторний позов)11 Цивільний кодекс України (коментар) за ред. Харитонова Є.О., Калітенко О.М. Одеса 2003 р. с.829-830.

Основний обов’язок установника управління полягає у виплаті довірчому управителеві винагороди, та відшкодуванні йому необхідних сум по управлінню майном. Установник управління вправі контролювати діяльність управителя, отримуючи звіти останнього у встановлені договором строки. Установник управління має право у будь-який час відмовитись від договору за умови виплати довірчому управителеві винагороди, передбаченої договором. При цьому він зобов’язаний повідомити управителя про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не передбачений інший строк.

2.1. Предмет договору управління майном

Предметом договору є те, з приводу чого укладається договір. Ним може бути майно (майнове право), виконання робіт, надання послуг, тобто все, заради чого укладається договір. Сторони повинні узгодити вимоги до предмета, якість, кількість тощо. Всі узгоджені елементи складають зміст договору.

Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління одна сторона (установник) передає іншій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, яка зобов’язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника або особи, зазначеної ним (вигодонабувача).

Управитель майном здійснює від свого імені юридичні та фактичні дії щодо майна, яке перебуває в управлінні, згідно з договором.

Отже, предметом договору управління майном виступають юридичні та фактичні дії, спрямовані на здійснення управління.

Управління майном має складний предмет, який включає в себе два роди об’єктів: фактичні та юридичні дії управителя з управління майном та майно, передане в управління. Об’єктом управління майном може бути як нерухоме, так і рухоме майно. Особливо відокремлюються підприємства, інші майнові комплекси та цінні папери. Саме вони є найбільш типовими об’єктами управління. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять всі види майна, що передбачені для діяльності підприємства , в тому числі земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання і інше.

Об’єктом управління можуть бути не тільки речі, але й суб’єктивні права. В управління передаються такі права, здійснення яких досить обтяжливе для їх володільців або потребує спеціальних навичок. Так із метою забезпечення майнових прав авторів, виконавців, виробників фонограм й інших володільців авторських та суміжних із ними прав у випадку, коли практичне здійснення в індивідуальному порядку складне, можуть створюватись організації, що управляють майновими правами вказаних осіб.

Передача майна в управління не тягне за собою переходу до управителя права власності на майно. Проте, управління майном здійснює особисто управитель, крім випадків передачі управління майном іншій особі (заступнику) управителя, який несе відповідальність за дії обраного ним повіреного, як за власні.

Таким чином, предметом договору управління майном виступають будь-які правомірні юридичні та фактичні дії спрямовані на реалізацію чужого суб’єктивного права – установника управління через управителя, з наділенням управителя конкретними повноваженнями щодо довіреного майна, встановленими договором управління майном, у рамках закону11 Цивільне право України (ч. 2) за ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. Київ 2004 р. с. 449.

2.2. Форма і строк договору управління майном

Форма договору є способом вираження волі сторін на вступ і перебування у договірних відносинах. Обрання сторонами договору певної форми, зокрема письмової, забезпечує чіткість і визначеність у взаємовідносинах учасників, запобігає виникненню можливих спорів з приводу наявності самого факту укладання договору або його змісту. Нотаріальне посвідчення і державна реєстрація окремих видів договорів покликані з одного боку, забезпечувати державний контроль за правомірністю вчинюваних сторонами дій, а з другого – допомагати