Згідно з п. 1 ст. 1031 ЦК України договір управління укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. У разі порушення вимоги про нотаріальне посвідчення договір управління визнається недійсним. Оскільки договір управління майном є реальним, необхідне передання майна, і може бути, в передбачених законом випадках і консунсуальним. Так, передання нерухомості установником в управління і прийом її управителем здійснюються по передавальному акту або іншому документу про передання, який підписується сторонами.

Передання в управління підприємства як цілісного майнового комплексу здійснюється за передавальним актом, в якому вказуються дані про склад підприємства та про повідомлення кредиторів про передання підприємства в управління, а також відомості про виявлені недоліки переданого майна. Підприємство вважається переданим управителю з дня підписання передавального акту обома сторонами.

Строк дії договору управління майном є істотною умовою договору. Це обумовлено тим, що управитель не стає власником довіреного йому майна та по спливу визначеного часу повинен повернути його установнику управління майном.

Відповідно до ст. 1036 ЦК України строк договору управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п’ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. Можливість автоматичного продовження дії договору управління майном звільняє установника від необхідності укладання нового договору у разі наміру їх подальшої співпраці по договору, який був укладений спочатку.11 Цивільне та сімейне право за ред. Харитонова Є.О. Харків 2003р. с.355-357

2.3. Сторони у договорі управління майном

Принцип свободи договору як один із загальних принципів цивільного законодавства знаходить свій вираз передусім у статтях 6 і 626 ЦК України. Принцип свободи договору має велике значення у контексті міжнародної торгівлі. Право підприємців вільно вирішувати, кому пропонувати свої товари або послуги і хто буде їхнім постачальником, а також можливість вільно погоджувати умови окремих угод є фундаментом ринково орієнтованого та конкурентного міжнародного економічного порядку.

Про межі свободи договору йдеться у ст. 6 чинного ЦК України, де у загальній формі сформульовано співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ст. 6 сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства. Вони мають право відступити від цих положень і самостійно врегулювати в договорі свої відносини. Проте сторони у договорі не можуть відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, якщо у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін цих положень випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У ст. 626 ЦК України прямо записано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, у визначенні умов договору і інше.

Свобода договору в цивільному праві полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі. Право на укладання договорів є елементом цивільної правоздатності та дієздатності фізичних, юридичних осіб та інших суб’єктів цивільного права (держави, територіальних громад тощо). Громадяни набувають і здійснюють цивільні права і виконують обов’язки шляхом вчинення правомірних дій, серед яких чільне місце посідають договори. Громадянин (фізична особа) здатна мати усі майнова права, передбачені ЦК та іншими законами України, отже, вона може бути стороною у договорі. Право на вступ від свого імені у договірні відносини з іншими особами належить і юридичним особам.

Договір як дво- чи багатостороння угода є виявом волі двох чи кількох сторін (осіб). У такому договорі виявляється не лише воля однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному.

Зокрема, за договором управління майном, одна особа (установник) передає іншій (управителю) майно, для управління в інтересах установника або вказаної ним третьої особи (вигодонабувача).11 Цивільне право України за ред. Д.В. Бабрової, О.В. Дзери, О. А. Підопригори Київ 1997 р. с.48-51

Отже, сторонами договору управління майном можуть бути три або два учасники. Однак учасниками цих правовідносин виступають не тільки суб’єкти управління, а й інші особи, які здебільшого виступають на боці управителя і здійснюють частину повноважень з управління окремими видами майна. Наприклад, в управлінні цінними паперами або грошовими коштами частину повноважень з управління довіреним майном виконують брокери, дилери, незалежні оцінювачі та інші особи.

Правовий статус установника управління є визначальним для розуміння правовідносин управління. Цивілістична наука визнає досить широке коло суб’єктів, які можуть виступати в ролі установників управління. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава в особі її органів, судові органи, які діють від імені власників майна, що з певних причин не здатні здійснювати право власності на це майно.

Відповідно до п.1 ст. 1032 ЦК України установником управління може бути власник майна, яке