Орган опіки та піклування може бути установником управління у випадку необхідності постійного управління майном малолітньої особи, яка ще не досягла віку 14 років, або фізичної особи, яка визнана недієздатною в силу визнання такою судом, внаслідок стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Якщо власником майна є неповнолітня особа, у віці від 14 до 18 років, установником управління може бути ця особа, але за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, установником управління є її піклувальник.

Юридична особа також може виступати установником управління майном, належним її на праві власності. Державні та комунальні підприємства та установи не можуть виступати установниками, оскільки майно належить їм на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління. Установниками управління можуть бути як індивідуальними власниками, так і співвласниками, якими майно належить на праві спільної часткової або сумісної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, передається в управління за згодою всіх співвласників.

Установнику належить юридична можливість визначати долю майна, порядок розпорядження та цілі, строк і умови його використання, визначати склад вигодонабувачів і характер повноважень управителя.11 Цивільне право України (ч.2) за ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової Київ 2004 р. с.454-455

Установник зобов’язаний передати управителю майно, яке є об’єктом управління, а також правовстановлюючі документи.

Передання майна в управління у більшості випадків пов’язане з тим, що це управління потребує спеціальних навичок, тому це спричиняє передання його в руки професіонала. Таким у господарському обороті є суб’єкт підприємницької діяльності. Саме він має право виступити в ролі управителя чужим майном. До тих суб’єктів належать комерційні організації та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Метою діяльності комерційних організацій є одержання прибутку і до них можна віднести господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. Фізичними особами є громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю. До них можна віднести емітентів цінних паперів щодо своїх власних паперів, індивідуальні підприємці, професійні учасники ринку цінних паперів. Окремими нормативними актами можуть встановлюватися додаткові вимоги щодо управителя. Наприклад, порядком управління акціями державних відкритих акціонерних товариств, державних акціонерних вугільних компаній, які перебувають у загальнодержавній власності передбачено, що управителем – юридичною особою може бути особа діяльність якої пов’язана з діяльністю підприємств вугільної промисловості, а частка державної власності в її статутному фонді не перевищує 25 відсотків. Фізична особа, яка призначається уповноваженою управляти акціями, що перебувають у загальнодержавній власності, відбирається на конкурсній основі із числа найбільш кваліфікованих фахівців.

Управитель здійснює свої повноваження без довіреності. Закон встановлює обмеження щодо здійснення повноважень довірчого управителя окремими особами. Згідно зі ст. 1033 ЦК України управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1037 ЦК України управитель вчиняє юридичні та фактичні дії від свого імені згідно з договором. Він у межах наданих йому законом та договором прав може передавати майна у власність іншим особам, здавати в оренду, укладати інші право чини щодо майна переданого в управління не у своїх інтересах, а в інтересах установника чи вигодонабувача. Їх інтерес полягає в досягненні визначеного результату, який залежить від мети управління, встановленої договором.

Управитель здійснює управління майном особисто. Згідно з п.2 ст. 1038 ЦК України управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов’язані з управлінням майном, зобов’язаний повідомити осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. Управитель може пред’явити позови про визнання свого права на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були пов’язані з втратою володіння.

Згідно зі ст. 1042 ЦК України управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням майном.11 Цивільний кодекс України (коментар) за ред. Є. О.Харитонова, О.М. Калітенко Одеса 2003р. с.828

Особливість договору довірчого управління майном полягає у передачі вигод від управління таким майном визначеним договором особам – установнику або вигодонабувачу. Вигодонабувач отримує всі або частину доходів, цінностей, інших вигод від управління, до нього переходить право вимагати виконання договору. Особливість правового статусу вигодонабувача полягає в тому, що він не бере участі в договорі, але з моменту укладення договору набуває право на самостійний інтерес від використання майна, переданого в управління. Вигодонабувач має лише права і не несе обов’язків. Вигодонабувач отримує можливість зберегти і скористатися створеним суб’єктивним правом лише після того, як виявить свій намір управителю. Наприклад, вигодонабувач подає заяву зразу після укладання договору про готовність прийняти виконання або звертається по закінченню певного строку за виплатою доходів від управління. Відповідно до п. 3 ст. 1033 ЦК України вигодонабувач не може бути управителем.

Таким чином сторонами договору довірчого управління майном є установник управління, управитель та вигодонабувач.

2.4. Припинення зобов’язань за договором управління майном

Під припиненням зобов’язань слід розуміти припинення існування прав та обов’язків його учасників. Сторони договору не можуть переуступити свої права та обов’язки у встановленому порядку третім особам і іншим.

Для припинення зобов’язання необхідна певна