Припинення зобов’язань за договором управління майном може припинитися як за волевиявленням його сторін, так і за законом або рішенням суду. Перелік підстав припинення договору управління передбачено п.1 ст. 1044 ЦК України.

Однією з підстав припинення управління є заява однієї із сторін про припинення договору у зв’язку зі спливом його строку або досягнення мети, для якої воно засновувалося. Управління припиняється у випадку смерті фізичної особи, що є управителем, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною, безвісті відсутньою або банкрутом. Підставою припинення управління є смерть або припинення діяльності управителя за відсутності інших спільно керуючих на момент вчинення наведених фактів, визнання фізичної особи – установника управління банкрутом. Управління припиняється зі смертю фізичної особи, що є вигодонабувачем або ліквідацією юридичної особи – вигодонабувача, якщо інше не передбачено договором. Управління припиняється у разі відмови установника управління від договору з іншої причини, крім неможливості для управителя здійснювати управління майном, за умови виплати управителеві винагороди, передбаченої договором. Управління припиняється на підставі рішення суду, господарського суду, третейського суду.

Світова практика виробила й інші підстави припинення управління майном, до яких належать:

виникнення обставин або виконання умов, передбачених договором;

смерть громадянин або припинення діяльності юридичної особи чи відмова від свої прав однієї або кількох осіб, які визначаються вигодонабувачами, якщо інше не встановлено договором про управління;

ініціатива установник або управителя, якщо це було передбачено договором про управління;

задоволення судом позову, пред’явленого установником або вигодонабувачем у зв’язку з невиконанням управителем обов’язків, які випливають з договору чи з інших підстав виникнення управління, або зловживання ним довірою, наданою йому установником при створенні управління.

Специфіка управління майном обумовила порядок припинення цих правовідносин. Згідно з п.2 ст. 1044 ЦК України у разі відмови сторони договору управління майном інша сторона має бути сповіщена про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк. Після припинення договору управління, майно, що перебуває в управлінні, передається установникові управління. Управитель повертає майно в порядку, передбаченому при переданні майна від установника управителю. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі. Як правило, обов’язок по складанню акта прийому-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні, якщо інше не передбачено договором. У разі припинення управління управитель зобов’язаний розпорядитися залишком майна відповідно до вказівок установника або умов, передбачених договором упралвння.11 Цивільне право України (ч.2) за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової Київ 2004 р. с. 467-468

Отже, припинення договору довірчого управління майном, породжує цілу низку прав та обов’язків як для установника управління так і для управителя.

Розділ ІІІ. Відповідальність за договором управління майном.

Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. Їй притаманні особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію, яка здебільшого служить забезпеченню виконання зобов’язань. Законодавець попереджує, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання порушник повинен бути притягнутий до відповідальності, тобто на нього будуть накладені певні санкції. В науці цивільного права існує погляд на відповідальність як на обов’язок правопорушника дати звіт у своїх діях. До того ж цивільна відповідальність передбачає конкретні, реальні, майнові наслідки для правопорушника, оскільки їй не притаманний один з головних принципів цивільно-правових відносин – принцип рівності учасників, але вона існує в межах, визначених цивільними правовідносинами.

Юридична відповідальність характеризується сукупністю трьох ознак: державним примусом, негативними наслідками та суспільним осудом винної поведінки правопорушника. Характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона становить собою відповідальність одного учасника цивільно-правових відносин перед іншим, тобто відповідальність правопорушника перед потерпілим.

Юридичною підставою відповідальності є закон, а фактичною – склад правопорушення. Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:

протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;

вини особи, яка заподіяла шкоду.

Отже, цивільно-правова відповідальність – це система заходів примусового характеру, які застосовуються до правопорушника і викликають у нього негативні майнові наслідки11 Цивільне право України за ред. Ч.Н. Азі мова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка Харків 2000 Р. с. 331-332.

В ЦК України закріплено підвищені вимоги щодо відповідальності за договором управління майном. Відповідно до ст. 1043 ЦК України управитель, який не виявив при довірчому управлінні майном належного піклування про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов’язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві – упущену вигоду. Управитель відповідає як за винно заподіяні, так і за випадково виниклі збитки і може звільнитися від відповідальності, якщо доведе, що збитки є результатом непереборної сили або дії установника чи вигодонабувача.

Винна відповідальність управителя передбачає порушення ним договірних зобов’язань. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або неналажне виконання. При здійсненні управління можуть виникати два основні види порушень договірних зобов’язань з боку управителя. По-перше, управитель може не забезпечити досягнення мети управління. По-друге, довірчий управитель може не забезпечити фізичну схоронність майна, переданого в управління.

В цьому випадку він відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна.

Особливість відповідальності управителя зумовлена його