Яка ж сутність філософії права Г. Гегеля, у чому її ме-тодологічні основи?

У найзагальнішому вигляді філософія права Г. Гегеля являє собою ще один варіант природно-правового мислен-ня, що грунтується на ідеалістичному світогляді. Продов-жуючи багато в чому лінію І. Канта, він прагне реалізувати принцип суб'єктивності. Це свідчить про те, що джерела права та його критерії він шукає в людській свідомості. Так, порівнюючи закони природи і закони права, він від-значає, що мірило перших знаходиться поза нами, другі ж — "це закони, що йдуть від людей"1. Людина, вважає Г. Ге-гель, "усередині себе має мірило правого", "її внутрішня сутність завжди говорить їй, як повинно бути, і вона у собі самій знаходить підтвердження чи не підтвердження того, що має силу закочу"2. З принципу суб'єктивності Г. Гегель виводить і нормативну силу права: "У законах права роз-порядження має силу не тому, що воно існує, а кожна лю-дина вимагає, щоб воно відповідало її власному крите-рію"3.

Джерела права, стверджував Г. Гегель, — у сфері духу. А ця сфера відрізняється поділом на протилежності і бо-ротьбою між ними. Насамперед для нього характерна ко-

| V Гегель. Философия права. — М., 1990. — С. 57.

2 Там само.

3 -г

Іам са.\,^.

лізія між тим часом, що є, і тим, що повинно бути. Проте, ця ж обставина, на його погляд, є перевагою духу. Саме ця суперечність обумовлює необхідність філософського ос-мислення права, розгляд розумності права.

Однак у пошуках легітимації ідеї права він відкидає спроби звертання до природи як зразка для себе, тим са-мим відкидає спроби натуралістичної легітимації, харак-терної для філософії епохи Просвітництва. Відкидає він, і підхід І. Канта до конструювання ^еалу, вважаючи, що філософія має бути далекою від того, щоб конструювати право І державу такими, якими вони повинні бутиЧ Ьін від-кидає також романтичний суб'єктивізм тих, хто вважає, що основою права і держави мають бути внутрішнє почут-тя і серце2, що веде до знищення як внутрішнього мораль-ного і правового порядку у відносинах між людьми, так і публічного порядку і державних законів.

Тому основи легітимації права Г. Гегель шукає в само-му праві, у його іманентній розумності. Його природне право і розумне, і дійсне. Розумне тому, що належить до сфери справжньої реальності, до того, що є, а те, що є, є розум. Дійсне тому, що як сутність прилучається до існу---'вання (позитивного права). Воно є розум у стані світового здійснення. І саме у цьому діалектичному значенні слід ро-зуміти вислів Г. Гегеля про те, що "філософська наука про право має своїм предметом ідею права — поняття права та його здійснення"'. Право, як і все інше у світі, є єдність розумного й емгїірично-ірраціонального. Розумне — це є "чисте поняття" (у собі несуще право) і його здійснення (для себе суще право) у конкретному правопорядку, тобто дійсне. Тому для нього право і природне право є те саме. Усе, що не розумно, не має дійсності, а, отже, не є і правом. ~

** Специфічний зміст філософії права Г. Гегеля, як зазна-чав В. Нерсесянц, розкривається в його розбіжності з при-родно-правовою концепцією І. Канта. Основна мета філо-софії права, за Г. Регелем, вбачається в очищенні її від ідей

Гегель. Фшюсофия права. — М., 1990. — С. 57.

л

Там само. — С. 46, 48. ' Там само. — С. 59.

природного права XVII—XVIII ст. Він заперечував про-тиставлення природного права позитивному. На його дум-ку, природне (чи філософське) право — це найбільш ро-зумна основа позитивного права, але з одним важливим - уточненням: природне право не повинно ототожнюватися з доктринами Г. Гроція та його послідовників, що трак-тують природне право як щось від століття дане й застиг-ле. Таке розуміння права далеке від гегелівської ідеї загального розвитку. Можна сказати, що на відміну від І. Канта, який розглядав "ідею" у стані спокою, Г. Гегель предметом свого аналізу зробив ідею у розвитку.

Такі світоглядно-методологічні основи філософії права Г. Гегеля.

Для з'ясування філософського і політико-правового змісту гегелівської філософії права важливо встановити, яке місце посідає вона у системі всієї філософії Г. Гегеля.

Відомо, що Г. Гегель поставив перед собою завдання побудувати закінчену теорію Всесвіту. З цією метою він створює всеосяжну систему мислення, початковим ступен-нем якої виступає Абсолютна ідея, яка водночас є і Розу-мом, і Духом.

Абсолютна ідея перебуває у процесі безупинного рдз-* гортання, що проходить через стадії-тріади: тезу, антитезу і синтез. Будь-яке поняття (теза), доводив Г. Гегель, міс-тить свою власну протилежність (антитеза), а процес пере-ходу від одного до іншого відбувається через категорію синтезу. Наприклад, поняття "буття" (теза) містить своє заперечення "ніщо" (антитеза) і проходить через "станов-лення" (синтез). Чи поняття "сутність" (теза) і "явище" (антитеза) знаходять свій синтез у понятті "дійсність". Синтез у свою чергу стає початковим пунктом нової тріади. Таким чином, весь Всесвіт розвивається у всіх ас-пектах.

Цей процес, як вважав Г. Гегель, є логічним процесом. Кожна частина з логічною необхідністю з'єднується з будь-лкою іншою частиною. Будь-який аспект реальності, таким чином, грунтується на розумі. Завдання філосо-фії — показати,*що все розумне є дійсним, а все дійсне — р^ -/мк їм. Отже, не існує розриву між досвідом та ідеєю ^ . між розумом і дійсністю. Важливо лише бачити іма-нентну і вічну сутність у тимчасовій і мінливій видимості.

У своєму діалектичному розвиткові ідея, за Гегелем, проходить ряд послідовно висхідних сходин завдяки ру-