Трьома основними сходинами духу, що діалектичне розвивається, є: суб'єктивний дух (тобто до категорії по-чуття, мислення і свідомості), антропологія і феноменоло-гія, психологія містить свою антитезу в об'єктивному дусі (тобто право, мораль, моральність), а їх синтезом стає аб-солютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Таким чи-ном, у рамках гегелівської філософії, філософія права яв-ляє собою філософію об'єктивного духу, Діалектичну тріаду об'єктивного духу становлять собою: 1) абстрактне право (теза), 2) мораль (антитеза) і 3) соціальна етика "(синтез).

Для нас насамперед істотно зазначити два моменти: 1) об'єктивний дух — це, за Г. Гегелем, той ступінь роз-витку духу (і всесвітньої історії), коли воля вперше здобу-ває форму реальності, тобто наявного буття у вигляді дер-жавно-правових формоутворень (право, держава/ суспільство). Дух виходить зі своєї суб'єктивності, пізнає і здобуває зовнішню реальність своєї волі, тобто "об'єктив-ність духу входить у свої права"1. Таким чином, у "Філосо-фії права" розвиток об'єктивного духу дається через роз- ^ криття діалектичного руху поняття права: від його : абстрактних форм до конкретних, тобто від абстрактного * права до моралі, а потім до моральності (родини, цивіль-$ ного суспільства і держава).

Як же розглядаються у гегелівському вченні ці три го-ловні рівні розвитку поняття права?

Абстрактне право в Г. Гегеля містить у собі ті права й обов'язки, що належать людським істотам не тому, що вони є громадянами, а просто тому, що вони являють со-

Гегель Г. В. Ф. Знциклоподия философских наук. — М., 1977. — Т. 3. —

бою людські особистості. Ці права поділяються на три групи, а саме: власність, контракт і збиток (делікт і зло-чин). Право власності є результатом вільної волі, оскільки будь-яка річ може бути привласнена певною особою як * засіб задоволення її потреби. Присвоєння є вираженням верховенства волі особи стосовно речей шляхом демонст-рації того, що вони не мають якого-небудь власного при-значення. Однак для Г. Гегеля наслідки права власності, що є результатом дії вільної волі, полягають не в тому, щоб власність була поділена рівно серед людей, а скоріше в тому, що вона має бути розділена нерівно, залежно від різних здібностей і талантів. Антитезою власності є дого-вір, за допомогою якого людина може відмовитися від власності за допомогою акту свободної волі. Збиток — ре-зультат протиставлення індивідом себе загальній волі. Злочин являє собою заперечення права. Метою покарання є відновлення права, чи, іншими словами, відновлення щи-рої волі злочинця, тобто тієї, яка перебуває у згоді з за-гальною волею.

Мораль — антитеза абстрактного права. Мораль, за Г. Гегелем, — це раціональний фактор, а не суб'єктивне почуття. Вона є результатом збитку, завданого індивіду-альною волею, коли вона стає відмінною від загальної во-лі. Мораль полягає в тому, щоб відповідати загальному, коли воля виявляється за допомогою діалектичного проце-су, коли будь-яка воля, що протиставляє себе універсаль-ній волі, є аморальною.

Соціальна етика (моральність) у Г. Гегеля є синтезом абстрактного права і моралі. У свою чергу вона розгор-тається у тріаді: 1) родини, 2) цивільного суспільства, 3) держави. Вони є інститутами, у яких воля індивіда вияв-ляє себе у згоді із загальною волею. Розглянемо коротко погляди Г. Гегеля на ці інститути.

Родина — інститут, заснований на почуттях. Однак у шлюбі дві незалежні особистості втрачають себе для того, щоб злитися в одну особистість, так шлюб стає інститу-том, заснованим на розумі, до якого закоханість не має відношення. %

Цивільне суспільство виникає тоді, коли члени роди-ни здобувають незалежний статус і більше не є частиною родини. Таким чином, суспільство задумане як суспільство

окремих індивідів, що дбають лише про свої специфічні, егоїстичні інтереси, розділене на стани. Таких станів три: сільськогосподарські класи, що залежать від природи; промисловий і комерційний класи, що залежать від своєї роботи і мислення; універсальний, або правлячий, клас, що залежить від розуму. Цивільне суспільство має потребу в правосудді, що регулює стосунки між людьми за допомо-гою опублікованих законів і судів, захищає їх права на добробут за допомогою поліції і формування груп людей в асоціації, які сприяють здійсненню загальних цілей сус-пільства, оскільки їх мета більш універсальна, ніж мета ін-дивіда.

Держава є синтезом родини і цивільного суспільства. Бона розгортається у тріаді: 1) відносини держави до своїх громадян (внутрішня політика чи конституція), 2) відноси-ни держави з іншими державами і 3) перехід держави у світову історію.

У своїй внутрішній політиці держава є втіленням як ін-дивідуальної волі, так і загальної. Тому в її діяльності є три аспекти: загальний (закони), особливий (застосування законів до конкретних справ) і одиничний (монарх). Таким чином, держава не є зовнішньою владою, нав'язаною осо- ; бистості, вона є результатом реалізації універсального ха- і рактеру самої особистості. Держава, таким чином, як вва- ; жає Г. Гегель, є втіленням волі. Вона є вираженням | раціональної волі, а не загальної (чи волі більшості).

У відносинах держави з іншими державами немає об'єктивної сфери загального права. Проблеми в їх відно-синах, які постійно змінюються, у кінцевому підсумку, розв'язуються за допомогою воєн.

У синтезі