Історична школа і марксизм як форми правового об'єктивізму
Наприкінці XVIII ст. у Німеччині зародився і в першій половині XIX ст. зробився дуже впливовим у вивченні пра-ва особливий напрям дослідницької думки. У центрі своїх теоретико-пізнавальних інтересів він поставив питання не про те, у чому укладається сутність права і чим воно повинно бути, а про те, як право виникає і яка його іс-торія.
Засновником цього напряму в юриспруденції, що діс-тав найменування історичної школи права, є Густав Гу-го — професор ГеттІнгенського університету. Найвизнач-нішими представниками цієї школи були також німецькі юристи Фрідріх-Карл фон Савіньї і Георг-Фрідріх Пухта.
Цей напрям виник як протест проти двох факторів: 1) раціоналізму XVIII ст., що не звертав уваги на історичні особливості розвитку права і відстоював віру в природне право; 2) установлень Великої французької революції, що проголошували перевагу людської волі над традиціями й обставинами.
Головним об'єктом своєї критики представники істо-ричної школи обрали природно-правову доктрину. Так, на відміну від теорій природного права, історична школа пра-ва визначала право не як результат природної необхіднос-ті й не як довільне встановлення людей, а як закономірний історичний продукт громадського життя, її прихильники намагалися розтлумачити становлення і життя юридичних норм та інститутів як визначений об'єктивний хід речей. Еволюція права, як вважав Густав Гуго (1768—1844), від-бувається мимоволі, пристосовуючись сама собою до по-треб і запитів часу, тому людям найкраще не втручатися в неї, триматися здавна заведених і освячених досвідом сто-літь порядків. Чинне в державі право зовсім не зводиться лише до сукупності тих розпоряджень, що нав'язуються суспільству як би ззовні, тобто даються "зверху" людьми, які мають на те спеціальні повноваження. Право (і приват-не, і публічне) виникає спонтанно. За висловлюваннями представників цієї школи, право є "сукупність установ-лень, повсякденних звичаїв і принципів справедливості, додержуваних членами суспільства, а не корпус наказів і норм, що виходять від суверенної влади"1.
Гуго уподібнює розвиток права розвиткові мови. По-дібно до того, як мова не встановлюється договором, не запроваджується за вказівкою і не дана від Бога, так і пра-во створюється не тільки і не стільки в результаті законо-давчої діяльності, скільки шляхом самостійного ро витку, через стихійне утворення відповідних норм спілкування, добровільно прийнятих народом внаслідок адекватності їх обставинам їхнього життя. Акти влади доповнюють пози-тивне право, але "зробити" його цілком вони не можуть. Позитивне право похідне від права звичаєвого, а це остан-нє виростає з надр "національного духу", глибин "народ-ної свідомості" і т. п.
Подібні погляди дістали розвиток також у працях Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779—1861), який з повною на те підставою вважається головою історичної школи права.
Поздняков 9. А. Философия госудпрства й права - лі., 1995. — С. 207.
Ф. Савіньї доводив, що право не встановлюється волею певної особи. Право — це продукт народного духу, що ви-являється у всіх членів суспільства і приводить усіх до тієї самої правосвідомості. Іншими словами, право кожного народу росте разом з ним. Чи, як писав Ф. Савиньї, усяке право виникає тим способом, що пануюче слововживання називає звичаєвим правом, тобто створюється насамперед народними вдачами і віруваннями і вже потім — юриспру-денцією.
Георг-Фрідріх Пухта (1798—1866) — найближчий пос-лідовник і учень Ф. Савіньї — зазнав впливу Ф. -В. Шел-лінга, внаслідок чого спробував об'єктивувати поняття на-родного духу, інакше кажучи, зробити його об'єктом філософсько-правового аналізу. На його думку, народний дух — це сила, що діє в організмі народного життя й існує незалежно від свідомості окремих представників народу. Народний дух усе робить із себе, у тому числі й право. От-же, окрема особистість не бере участі у створенні права.
Підняти авторитет звичаєвого права, показати його зв'язок з народним духом, і, як наслідок, його практичну силу — такі керівні ідеї поглядів Г. Пухти. Якщо Ф. Са-віньї говорить про утворення права як про загальну (за-гальнонародну) справу, то у Г. Пухти йдеться про природ-ний саморозвиток права, що розвивається як рослина з зерна, з народного духу. Всю історію народного розвитку він розумів лише як розкриття того, що вже споконвічне закладено в народному дусі. Однак у цьому вченні залиша-лося нез'ясованим питання про те, яким чином утворюєть-ся сам народний дух.
Таким чином, з погляду історичної школи, право є продукт народного духу, народного правового переко-нання. Розвиток права полягає у тому, що народний дух поступово виявляє норми, які об'єктивно містяться у пра-ві. Тому право існує не у вигляді формальних прав, а у ви-гляді живого уявлення правових інститутів у їх органічно-му взаємозв'язку. Юристи ж лише витягують правило з норми шляхом аналізу і вивчення досвіду існуючого права.
Представники історичної школи, критикуючи доктрину природного права, вказали нп такі її вразливі міс^/І. 1) вчення про довільне встановлення права; 2) існування системи норм, однаково придатних для всіх часів і народів;
3) прагнення додати суб'єктивним правовим ідеалам без-посереднього юридичного звучання.
У свою чергу історична школа мала свої недоліки. Кон-серватизм і обмеженість історичної школи виявилися в за-переченні ролі суб'єктивної правотворчості і значення но-вого законодавства в прогресивній зміні громадського життя. Історична школа також надмірно перебільшувала місце звичаїв у системі нормативного регулювання сус-пільних відносин, ставлячи їх над законом, і заперечувала можливість законодавчим шляхом змінити реально існую-че право. Представники історичної школи права бачили призначення діючих у державі юридичних інститутів у то-му, щоб служити опорою існуючого порядку, яким би кон-сервативним він не був (Г. Гуго). На їх