Це такі передумови:

а) відсутність судового рішення, що набрало законної сили по тотожному спору. Рішення набирає законної сили, після закінчення строку на апеляційне оскарження (1 місяць), при подачі апеляції – після розгляду справи апеляційним судом, рішення Верховного Суду набирають сили негайно після їх проголошення.

На думку автора роботи, потрібно також враховувати такі ситуації, коли позов подається особою про відшкодування шкоди заподіяної злочином в цивільному процесі. Так, виправдання у випадках зазначених у ч. 5 ст.327 КПК України (недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину або при відсутності події злочину) означає, що діяння, яке могло спричинити шкоду взагалі не існувало, а тому відсутні підстави для подальшого позову у цивільному порядку (ч.2 ст.328 КПК). Тому суддя при прийнятті такої заяви повинен перевірити наявність чи відсутність виправдувального вироку, винесеного по таких підставах [6];

б) відсутність ухвали суду, яка набрала законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або затвердження мирової угоди сторін. Відмова від позову – це одностороннє волевиявлення позивача, направлене на відмову від судового захисту своєї вимоги і закриття порушеного ним процесу. Це право витікає з принципу диспозитовності.

Мирова угода – це укладена сторонами і затверджена судом угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правовий спір, що виник між ними;

в) відсутність в провадженні цього чи іншого суду аналогічної справи, тобто справи між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів, позови вважаються нетотожними і суди не вправі відмовити в прийнятті заяви;

г) відсутність договору про передачу справи на розгляд третейського суду.

Третейські суду – це громадські органи, що створюються за взаємною згодою сторін для розгляду конкретного спору.

Порядок розгляду спору між фізичними особами регулюється Положенням про третейський суд, а порядок розгляду спорів між юридичними особами – Правилами розгляду господарських спорів третейським судом.

Договір між сторонами про передачу спору на розгляд третейського суду укладається у письмовій формі і називається третейським записом.

Третейські суди утворюються у складі одного або кількох суддів (у однаковій кількості) від кожної сторони і одного судді, обраного сторонами за взаємною згодою. Будучи одним з видів цивільної юрисдикції, третейська форма має низку переваг: вона є однією з найбільш доступних і економічних, також вона менше формалізована, ніж судова. Захист суб’єктивних прав у цих судах здійснюється в специфічній процесуальній формі. В даний час законодавство України передбачає декілька видів третейських судів.

Процедура розгляду спорів про право між громадянами регулюється Положенням про третейський суд.

Такий суд формується для розгляду конкретного цивільно-правового спору.

Третейським суддею може бути будь-який громадянин за винятком осіб, які не досягли повноліття, осіб, які притягнуті до кримінальної відповідальності, осіб, позбавлених за вироком суду права обіймати посади в органах суду і прокуратури чи займатися адвокатською діяльністю.

Рішення третейського суду в разі колегіального розгляду і вирішення справи підписується всіма суддями ,які входять до його складу. Якщо хто-небудь із суддів не згідний з рішенням суду, то свою думку він може викласти в рішенні суду, прийнятим більшістю суддів.

Рішення третейського суду повинно виконуватися добровільно, тому що сторони домовилися про таку форму вирішення свого спору, але може виконуватися і примусово державним виконавцем після перевірки рішення суддею і видачі виконавчого листа.

Отже, наявність чи відсутність права на звернення до суду з позовом у кожному конкретному випадку, в кожного конкретного суб’єкта залежить від певних обставин, іменованих передумовами права на пред’явлення позову.

Вони діляться на суб’єктивні і об’єктивні, останні в свою чергу – на позитивні і негативні.

Всі ці передумови мають виключно процесуальний характер і не зачіпають питань про наявність чи відсутність суб’єктивного матеріального права на звернення позивача до суду з позовом.

Розділ 3

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ЗВЕРНЕННЯ В СУД

3.1 Позовна заява – єдиний засіб пред’явлення позову

Реалізація права на пред’явлення позову здійснюється з одержанням встановленого законом процесуального порядку. Такий порядок визначений у ст.136 ЦПК України.

Пред’явлення позову здійснюється подачею позовної заяви, тобто цивільна справа порушується тільки за наявності такого процесуального документа. При цьому закон передбачає певні вимоги до форми і змісту заяви.

Згідно ст.137 УПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі [3].

Законодавство, яку регулює зміст позовної заяви, детально не регламентує це питання, а лише встановлює необхідні реквізити заяви, як процесуального документа. Тобто, обов’язково мають бути зазначені всі елементи позову (про їх поняття йдеться у пункті 1 Розділу 1 даної роботи) та інші дані необхідні для провадження у справі, зокрема:

назва суду, до якого подається заява;

точна назва позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назва представника позивача, коли позовна заява подається представником;

зміст позовних вимог;

виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

зазначення доказів, що стверджують позов;

зазначення ціни позову;

підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви.

Ч.2,3 ст.137 ЦПК України передбачають додаткові реквізити позовної заяви, які не є обов’язковими у тому сенсі, що вони потрібні не по кожній заяві [3].

Якщо повернутися до змісту позовної заяви, то треба відмітити, що суддя повинен вимагати, щоб у заяві були визначені точні і докладні відомості про позивача, відповідача, їх представників. Це має важливе значення для повідомлення осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення їх явки в судове засідання.

Адреса сторін потрібна для правомірності розгляду справи. УК України (ст.29) зазначив, що місцем проживання фізичної особи є житловий