Проводячи підсумок роботи можна сказати, що позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права чи законного інтересу, яка здійснюється в певній визначеній законом процесуальній формі.

Позов склюється з трьох елементів:

підстави; 2) предмету; 3) змісту.

Ці елементи є необхідними, оскільки вони визначають суть вимог, характер порушень, що дає повною мірою проаналізувати спір на основі закону, а також відповідають як саме повинно відбуватися поновлення порушених прав, тобто від їх правильності, повноти залежить весь хід цивільної справи в суді і в кінцевому результаті об’єктивного і законного її вирішення.

Якщо говорити про поняття “Право на позов”, то воно є складним, має дві сторони: матеріально-правову і процесуально-правову. Перша сторона – це право на задоволення позову, друга – право на пред’явлення позову.

Право на пред’явлення позову мають усі громадяни і організації. Якщо в суб’єктивних цивільних правах можуть бути обмеження у встановлених законом випадках, то в праві на пред’явлення позову ніхто не може бути обмежений, не допускається і самообмеження в цьому праві.

Наявність або відсутність права на звернення до суду з позовом в кожному конкретному випадку, в кожного конкретного суб’єкта залежить від певних обставин, з наявністю або відсутністю яких цивільний процесуальний закон пов’язує можливість подачі в суд (передумови звернення до суду).

Такі передумови поділяються на суб’єктивні і об’єктивні.

Однією з суб’єктивних передумов є процесуальна правоздатність особи, яка звертається до суду з заявою. Але тут слід відмітити, що вона потребує перевірки тільки відносно юридичних осіб, оскільки в громадян згідно закону вона є в усякому випадку. Стосовно є участі в процесі прокурора, органів держави, органів місцевого самоврядування, які захищають в процесі права інших осіб, державні інтереси, то вони наділяються компетенцією (правами і обов’язками), в якій закріплені державні функції, а не правоздатність. Але для них необхідна наявність права і обов’язку брати участь в процесі з конкретним суб’єктом процесуальних правовідносин і здійснювати закріплену за ним дозволену і обов’язкову поведінку.

Другою суб’єктивною передумовою є процесуальна заінтересованість особи, яка звертається до суду. Потрібно відмітити, що заінтересованість може бути матеріальною і процесуальною. Особа, права якої порушено і яка звернулася безпосередньо в суд, має одночасно і матеріальну і процесуальну заінтересованість, а державні органи, прокурор та інші особи, які звертаються в суд з позовом в інтересах інших осіб, мають тільки процесуальну заінтересованість у справі.

Об’єктивні передумови поділяються на позитивні і негативні. Позитивні – це ті, наявність яких необхідна для можливості звернення до суду. Зокрема, 1) підвідомчість справи суду; 2) правовий характер вимоги споживача; 3) дотримання позасудового вирішення справи, де це необхідно за законом. На даний час ЦПК України встановлює таку вимогу (третю), хоча вона суперечить Конституції України, яка вказує, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в державі.

В такому випадку, на мою думку, п.2.ч.2.ст.136 ЦПК України необхідно вкласти в такі редакції:

“1. Суддя може порекомендувати особі (позивачу) позасудово вирішити спір у справах визначених Законом.

2. Недотримання позасудового вирішення спору не може служити підставою для відмови в прийнятті позовної заяви.”

Негативні передумови – це ті обставини з відсутністю яких закон пов’язує можливість пред’явлення позову (детальніше про них у розділі другому).

Передумови на пред’явлення позову необхідні, оскільки за їх допомогою визначається хто має подавати позов, куди і за яких обставин. Відсутність їх призвела б до ситуації, коли не маючи ніякого відношення до справи будь-яка особа могла б звернутися до суду від імені особи, права якої порушено, що в свою чергу позбавляє таку заінтересовану особу права на судовий захист незалежно від волі інших осіб.

Така негативна передумова, як “відсутність судового рішення, яке набрало захисної сили по тотожному спору” існує, щоб унеможливити розгляд уже вирішеної справи, оскільки наявність такої можливості, порушувало б вимоги незмінності, виключності і стабільності судового рішення і взагалі ставило б під сумнів доцільність і ефективність судового захисту.

Отже, такі передумови унеможливлюють: 1) зловживання особами права на захист у справі, яка вже вирішена; 2) одночасний розгляд справ різними органами (наприклад, судом і третейським судом).

Реалізація права на позов здійснюється у порядку встановленому ЦПК України, зокрема позов подають у вигляді належно оформленої позовної заяви, також перевіряється підсудність справи суду, дієздатність особи, яка звернулася в суд та повноваження представника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. – К.: Право, 1996, - 128с.

Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена Генеральною Асамблею ООН 10 грудня 1948р. Парижі // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Юрінком, 1992. – 200с.

Цивільно-процесуальний кодекс України, затверджений Законом УРСР від 18 липня 1963р., зі змінами і доповненнями на 10.07.2003р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року зі змінами і доповненнями станом на 1 січня 2004р.

Кодекс законів про працю, затверджений законом УРСР від 10 грудня 1971р., із змінами і доповненнями на 20 листопада 2003р.

Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом УРСР від 28 грудня 1960 року, зі змінами і доповненнями на 12 липня 2003р.

Закон України “Про судоустрій” від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України.