Підстави для притягнення до юридичної відповідальності та для звільнення від неї. Обставини, які виключають юридичну відповідальність.

Підставами для притягнення до юридичної відповідальності є наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичного факту скоєння правопорушен-ня або правозастосовного акта, що набрав чинності.

Невідворотність відповідальності як один з принципів законності держави аж ніяк не означає, що особа за кожне правопорушення обов'язково повинна нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи що на неї слід накласти стягнення. Законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності.

Такі підстави передбачаються в кримінальному, адмі-ністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприк-лад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання (статті 50-51 КК України). Підставами звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі: давність притягнення до кримінальної відповідальності; коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді через зміну ситуації скоєне винним діяння пе-рестало бути суспільно небезпечним чи сама особа переста-ла бути суспільно небезпечною; внаслідок амністії чи поми-лування; застосування до неповнолітнього, який скоїв злочин, примусових заходів виховного характеру; застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної не-безпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання притягненням такої особи до адміністративної відповідальності; передача матеріалів справи на розгляд товариського суду; вжиття заходів медич-ного характеру; передача особи на поруки громадській орга-нізації або трудовому колективу.

Підставами для звільнення від адміністративної від-повідальності є давність притягнення до адміністративної відповідальності; передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колек-тиву чи обмеження усним зауваженням у разі скоєння не-значного адміністративного правопорушення.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення переда-ти питання про правопорушення на розгляд трудового колек-тиву або його органу (ст. 152 КЗпП).

Підсумовуючи сказане, можна визнати два блоки підстав звільнення від юридичної відповідальності: 1) особа, яка скоїла правопорушення, вважається такою, що втратила сус-пільну небезпечність; 2) правопорушення внаслідок зміни ситуації перестало бути суспільно небезпечним.

Обставини, які виключають юридичну відповідальність.

Якщо людина була позбавлена можливості вибору і діяла під тиском непереборної сили або ж під впливом насильства чи небезпечних для неї погроз з боку інших людей, то її дії як правило не визнаються правопорушенням - порушниками закону в таких випадках є ті, хто вдався до насильства чи погроз. Зокрема, не несе відповідальності касир, який під дулом пістолета віддав грабіжникам гроші, що знаходилися в касі; відповідальність повинні нести самі нападники.

Наведений приклад є одним із тих випадків, коли особа не несе, і в принципі не повинна нести відповідальності за свої дії. Законодавство передбачає ще декілька обставин, за наяв-ності яких дії, котрими завдано шкоди, не вважаються право-порушеннями.

Не є правопорушенням заподіяння шкоди без вини, яке у праві називають казусом. Подібна ситуація виникає тоді, коли особа не передбачала і не могла передбачити тих шкідливих наслідків, що сталися від її дій. Саме у зв'язку з відсутністю вини не несе відповідальності водій, який задавив пішохода, якщо встановлено, що пішохід сам несподівано вискочив на проїжджу частину вулиці прямо під колеса автомобіля: адже подібної поведінки водій не може передбачити.

Для певних ситуацій закон прямо визнає заподіяння шкоди правомірною дією, за яку особа не несе відповідальності. Такою ситуацією є передусім необхідна оборона. Правила щодо необ-хідної оборони встановлено Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення. Згідно з цими правилами, громадянин має право вжити заходів для оборони себе, інших осіб, суспільних і державних інтересів від протиправного посягання і при цьому заподіяти нападникові шкоду. Якщо вжиті для оборони заходи не були явно невідпо-відними характеру й небезпечності нападу, особа, яка оборо-нялася, не може бути притягнена до будь-якої відповідальнос-ті. Однак варто пам'ятати, що оборона допускається лише проти нападу, який не закінчився; заподіяння шкоди порушникові, котрий явно припинив напад, не припускається.

ІV. Види юридичної відповідальності.

ІV.1 Відповідальність держави за заподіяння шкоди - відповідальність держави своїм майном. Питання про те, чи виступає держава у цивільно-правових відносинах як юридична особа, ані наукою цивільного права, ані чинним законодавством поки що не вирішено. Здебільшого від імені держави дії, пов'язані з реалізацією праводієздатності держави як юридичної особи, виконують державні органи влади і управління та їх посадові особи. У випадках заподіяння шкоди органами державного управління держава виступає суб'єктом відповідальності опосередковано через органи державної влади та управління. Джерелами коштів на відшкодування шкоди відповідно до ст. 442 Цивільного кодексу України є державний бюджет (загальнодержавний або органів місцевого самоврядування).

Законом України «Про власність» (1991) роз-межовано відповідальність держави і відпові-дальність державних підприємств, кожне з яких за власними боргами відповідає окремо. По боргах державні установи держава відповідає у разі недостатності майна останньої. Ст. 33 ЦивК України розмежовує відповідальність держави і державних організацій. Умови і порядок відпуску коштів на покриття заборгованості установ встановлюються державою окремо. В законодавстві окремо встановлено випадки, коли держава відшкодовує у повному обсязі збитки, заподіяні громадянинові незаконними, діями державних організацій та їх посад, осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адмініс-тративного управління (ст. 442 Цивільного кодексу). Відповідальність держави за заподіян-ня шкоди юридичним особам (підприємствам) визначено Законом «Про підприємства в Україні» (1991).

В окремих випадках закон прямо передбачає обов'язок держави відшкодувати заподіяну шко-ду, напр., у разі прийняття законодавчого акту, який припиняє право власності (ст. 48 За-кону «Про власність»). Збитки відшкодову-ються у повному обсязі