Поняття про вибори та відповідальність

Вибори як політико-правовий інститут відіграють досить важливу роль «каталізатора» демократичних перетворень у суспільстві. Хоча виборчі процеси в Україні відбуваються протягом досить короткого відрізку часу, проте й за цей час, спостерігаючи за процедурою їх проведення, можна робити чіткі висновки про стан дотримання основних прав та свобод громадян, про рівень розвитку загальносвітових стандартів проведення безпосереднього народовладдя, про рівень демократизації країни загалом протягом останніх 4—5 років. Недаремно серед науковців та практиків виборчого процесу, політичних та громадських діячів усе частіше ведеться мова про гарантування виборчих прав громадян протягом відповідного виборчого процесу. І хоча гарантії виборчих прав усе ж слід розуміти як систему правових норм, організаційних засобів, форм, за допомогою яких Конституцією та іншими законодавчими актами держави встановлюється порядок організації та проведення виборів, забезпечується їх охорона, а в разі порушення встановленого порядку — відновлюється їх конституційність та законність, проте переважна більшість українських та міжнародних спостерігачів за виборчим процесом, висловлюючи рекомендації щодо підвищення рівня гарантування конституційних прав громадян під час проведення виборів, наголошували в основному на покращанні реалізації юридичної відповідальності за порушення виборчих прав громадян.

Вибори, які проводилися в Україні за період її незалежності, вказали на низку проблем, пов’язаних, насамперед, із законодавчим закріпленням юридичної відповідальності. Останнє потребує суттєвого вдосконалення. Одну з провідних ролей у цьому процесі має відіграти імплементація міжнародних стандартів, положень юридичної відповідальності, які застосовуються в інших державах до національного законодавства. Першим кроком у цьому процесі має стати дослідження цих стандартів та прогнозування можливості їх застосування в Україні.

Поглянемо на найбільш суттєві помилки законодавчої регламентації юридичної відповідальності в Україні, порівнявши їх із правовими нормами законодавства інших держав.

2. Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність загалом визначається як форма реагування держави на правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого стягнення до суб’єкта проступку. Характеризуючи цей вид юридичної відповідальності, слід зазначити, що її підставою є не лише вчинення адміністративного проступку, передбаченого адміністративним законодавством, а й заборона інших галузей. Це повною мірою стосується й виборчого законодавства.

Не зважаючи на ту обставину, що виборче законодавство врегульовує досить складну процедуру виборів, до того ж містить значну кількість заборон, санкції за порушення яких повинні бути передбачені адміністративним законодавством, чинний Кодекс про адміністративні правопорушення містить лише одну статтю, що встановлює відповідальність за порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів України [8; ст. 186-2]. Згідно з цим законодавчим актом, відповідальність до правопорушників наступає за такі дії:*

публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народного депутата; *

опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата на пост Президента України або депутата; *

агітація за або проти кандидата в день виборів;*

видача членом дільничої виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу;*

втручання в роботу виборчих комісії, що перешкоджає виконанню ними обов’язків, пов’язаних із реєстрацією кандидатів на пост Президента України або депутатів, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів.

Навіть побіжний огляд вищезазначених положень вказує на ту обставину, що за порушення законодавства про вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим взагалі не передбачена адміністративна відповідальність. Та й навіть і ці норми статті 186-2 Кодексу про адміністративні правопорушення за 12 років проведення виборів вже в незалежній Україні так і не були застосовані до правопорушників. Причина цього криється насамперед у недосконалості законодавчої бази.

Так, початковим етапом адміністративного провадження є складання протоколу про адміністративне правопорушення, який можуть складати уповноважені посадові особи. Згідно з п.1 та п. 9 ч. 1 статті 255 Кодексу, такими особами є посадові особи органів внутрішніх справ та члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Характеризуючи уповноважених законодавством посадових осіб на складання адміністративного протоколу, слід зазначити таке.

До завдань працівників міліції, згідно зі статтею 2 Закону України «Про міліцію» [6; ст. 3], належить: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів, запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку, участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків. Тобто працівники міліції здійснюють загальний нагляд за правопорядком і не є суб’єктами виборчого процесу. Як правило, їхня роль у виборах зводилася до контролю за дотриманням законодавства при проведенні голосування на дільницях та при встановленні результатів виборів в окружних (територіальних) виборчих комісіях. Не є такими суб’єктами і члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, діяльність цих суб’єктів (раніше вони називалися «добровільні народні дружини») була активною в період функціонування УРСР і знову ж таки стосувалася виключно нагляду за загальним правопорядком у суспільстві і жодного відношення до порядку проведення виборів не мало і в той час.

Разом з тим аналіз статті 255 КоАП вказує на широке коло спеціально уповноважених посадових осіб, які мають право складати протоколи про адміністративне правопорушення, враховуючи специфіку їхньої роботи та кваліфікацію, рівень обізнаності в тонкощах правовідносин відповідних сфер. Вибори як окремий конституційно-процесуальний порядок реалізації права громадян на участь у державному управлінні також маєють відповідні органи — виборчі комісії, які