публічні заклики або агітація за бойкотування виборів тощо.

І це лише частковий перелік тлумачення способів скоєння цього злочину «іншим чином». Зрозуміло, що при кваліфікації відповідних діянь як злочинних коло підстав може суттєво розширитися.

Для кращого розуміння недосконалості вищезазначеного формулювання необхідно проаналізувати основні принципи кримінального права. Так, один із найголовніших — nullum crimen sine lege (немає злочину без зазначення в законі), тобто злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом. Разом з тим цей конституційний принцип [1; п.22. ст.92]. кореспондується з правилом чіткості зазначення в кримінальному законі діяння, розмитість формулювання «іншим чином» може призвести до зловживань з боку правоохоронних органів щодо притягнення до кримінальної відповідальності. Кваліфікація діяння за ознакою перешкоджання здійснення «іншим чином» є досить близьким до застосування правової норми за аналогією, що заборонено Кримінальним кодексом [7; ч. 4 ст. 4].

Разом з тим слід відзначити позиції законодавців інших держав щодо визначення злочину «перешкоджання у здійсненні виборчого права». Так, аналіз кримінального законодавства інших держав дає можливість визначити два способи закріплення такого складу злочину.

Перший — абстрактність формулювання. Кримінальне законодавство Росії, Казахстану, Киргизької Республіки, Болгарії, Латвії, Естонії визначає відповідальність через формулювання: «перешкоджання здійсненню громадянином своїх виборчих прав», кодекс Молдови доповнює це формулювання «різними способами».

Другий — вичерпний перелік способів вчинення цього злочину. Так, у кримінальному законодавстві Польщі, Данії, Німеччини, Узбекистану визначаються такі способи: погроза, насильство, обман, підкуп. І лише коли злочин вчиняється вищезазначеними способами, можливе застосування кримінальної відповідальності.

З вищезазначеного аналізу цього складу злочину чинного Кримінального кодексу України випливає, що законодавець і встановлює способи вчинення злочину, і, використовуючи формулювання «та іншим чином», відносить цю норму до групи абстрактного формулювання припису. Та все ж законодавче положення, що так сильно узагальнює діяння, за вчинення яких має настати кримінальна відповідальність, є не зовсім вдалим. Оскільки ці ж склади правопорушення містяться й в адміністративно-правових нормах, а тому до кримінальної відповідальності повинні відноситися лише ті діяння, що мають найвищу ступінь суспільної небезпеки. Тому законодавцеві все ж слід визначити вичерпний перелік способів вчинення цього злочину.

Дискусійним також є питання притягнення до кримінальної відповідальності за неправомірне використання виборчих бюлетенів. Одним із таких діянь є видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, або видача виборцеві виборчих бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців [7; ст. 158].

Цією статтею кримінальний закон передбачає охорону правовідносин, пов’язаних із видачею членом дільничної виборчої комісії виборцю виборчого бюлетеня. Саме з цього моменту для громадянина розпочинається процес голосування. Якщо ж проаналізувати практику проведення дня голосування, то слід наголосити на наступних особливостях.

Згідно з чинним виборчим законодавством до виборчої дільниці входять від 20 до 3 тисяч виборців. Як правило, членами дільничної виборчої комісії є громадяни, які проживають на території цієї дільниці або сусідніх у межах відповідного населеного пункту. Тут є велика ймовірність того, що певну частину виборців члени комісії знають особисто. З іншого боку, традиційно, що в радянські часи голосування було громадянським обов’язком, який чітко виконувався і досить часто бувало так, що за всю сім’ю ішов голосувати один із її членів. До того ж досить часто на виборчих дільницях ігнорувалася норма закону, згідно з якою виборчий бюлетень видавався громадянинові після пред’явлення документа, що посвідчує його особу. Враховуючи, що в Україні за період її незалежності як загальноукраїнські, так і місцеві вибори відбувалися не дуже часто, досить низький рівень правової освіти його учасників, а тому як члени виборчої комісії, так і самі виборці продовжують порушувати чітко регламентований виборчим законом порядок голосування. Про значні порушення саме порядку голосування вказує досвід спостереження за виборами.

Іншим моментом, про який слід згадати є процес складання списків виборців, за якими й відбувається видача бюлетенів. Їх складають виконавчі комітети місцевих рад, надалі уточнюють дільничні виборці комісії. Саме тут спостерігається значна кількість порушень, оскільки за 4 роки між виборами кількісний та персональний склад виборців на дільниці суттєво змінюється, а в Україні поки що відсутній постійний реєстр виборців, тому дані з різних установ та інстанцій про громадян часто не збігаються, а список виборців часто виходить неповним. Внести зміни до нього можна до дня голосування, безпосередньо звернувшись до комісії, подавши документи, які підтверджують проживання на даній дільниці, а в день голосування лише через прийняття рішення місцевого суду. Як правило, виборці до дня голосування не цікавляться питанням включення чи не включення їх до списку виборців, не перевіряють їх, а дізнаються про свою відсутність у списку виборців, прийшовши до дільниці для голосування.

Якщо врахувати вищеперелічені чинники: можливість особистого знайомства членів комісії та виборців; невключення останніх до списку виборців, хоча вони мають документи, які підтверджують факт проживання на відповідній дільниці, і прагнуть використати своє конституційне право на безпосередню участь у державному управлінні шляхом голосування; низьку правову освіту як виборців, так і членів комісії, то — виходить, що коли члени виборчої комісії видають бюлетень для голосування виборцям, які не включені до списку виборців, або замість інших виборців (до прикладу, членів сім’ї), умислу щодо незаконного впливу на результати виборів не було ні з боку члена виборчої комісії, ні з боку самого виборця.

Як видно з вищеокресленої частини 1 статті