17 листопада 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів, неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу», який набрав чинності 8 грудня 2005 року.

Прийняття Закону України «Про вибори народних депутатів України» (далі - Закон) продемонструвало неабияку наполегливість, професійну згуртованість та вміння досягати мети з боку представників засобів масової інформації (далі - ЗМІ), їх важливу роль, а також готовність українського політику-му до компромісів, до більш відкритого та прозорого процесу парламентських виборів тощо.

Новою редакцією Закону досить суттєво змінено порядок проведення передвиборної агітації. Зрозуміло, що ні зміни стосуються і діяльності ЗМІ.

Передусім слід відзначній, що законодавець конкретизував форми і засоби проведення передвиборної агітації, виділивши такі абсолютно нові форми агітації, як проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів, розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами тощо.

Цікавою новелою Закону є визначення термінів «передвиборна агітація» та «політична реклама». Слід зазначити, що і ця, і попередня редакції Закону виділяють політичну рекламу як одну із форм передвиборної агітації.

Визначення терміну «політична реклама» в попередній редакції Закону було настільки широким, що відрізнити поняття «політична реклама» від поняття «передвиборна агітація» було б практично неможливо.

Змінами, внесеними до Закону 17 листопада 2005 року, ситуацію було дещо змінено, однак, на жаль, не зовсім па краще.

Так, у Законі з'явилося визначення поняття «передвиборна агітація» - цс здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або проти певного суб'єкта виборчого процесу. Слід зазначити, що таке визначення є досить широким, адже мотивом, що спонукатиме виборця голосувати «за» або «проти», може слугувати будь-що, наприклад, оприлюднення рейтингів опитувань громадської думки, подача матеріалів негативного або позитивного змісту про ту чи іншу політичну партію (виборчий блок політичних партій), а з'ясувати, так само, як і довести справжність мети здійснення такої діяльності, дуже складно.

Щодо визначення терміну «політична реклама» в новій редакції Закону, то воно також не зовсім вдале. Відповідно до Закону політична реклама - це одна із форм передвиборної агітації, оплачена за рахунок коштів виборчих фондів партій (блоків), розміщена за допомогою рекламних засобів, яка спонукає виборців голосувати за або проти певного суб'єкта виборчого процесу, 3 такого визначення неможливо чітко встановити, чим же політична реклама відрізняється від передвиборної агітації. Що означає - «розміщена за допомогою рекламних засобів», адже законодавство України про рекламу на правовідносини в сфері виборчого процесу не поширюється. Також виникає запитання - якщо розміщення матеріалу, рекламного за своїм змістом і формою, на порушення вимог Закону не оплачено за рахунок коштів виборчих фондів партій (блоків), тобто такий матеріал є фактично прихованою політичною рекламою, то це вже не політична реклама?

Ймовірно, що при застосуванні Закону в частині, що стосується розповсюдження політичної реклами, виникне ще чимало питань і проблем.

На мою думку, норму Закону, якою визначається поняття «політична реклама», слід розуміти таким чином, що під політичною рекламою фактично мається на увазі матеріал, емоційно забарвлений за змістом і лаконічний за формою, який містить агітаційні гасла, символіку, логотипи тощо, тобто короткометражний рекламний ролик агітаційного змісту (в електронних ЗМІ). На користь такого твердження свідчать, зокрема, положення Закону (частина третя статті 66 та частина сьома статті 71), відповідно до яких установлюються квота на ' розповсюдження політичної реклами (за аналогією з комерційною рекламою) та заборона розміщення політичної реклами в одному блоці з іншими видами реклами, передбаченої Законом України «Про рекламу». Такі обмеження можуть застосовуватися лише до досить лаконічного за формою матеріалу, оскільки інші види (форми) передвиборної агітації, зокрема інтерв'ю, відеофільми, за часом і формою свого розповсюдження не можуть підпадати під вищезазначені обмеження.

У тексті Закону відсутнє визначення терміну «рекламний блок», що вживається в частині сьомій статті 71. Тому Голова Центральної виборчої комісії Я. Давидович звернувся до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації з проханням надати відповідне роз'яснення, адже згідно з частиною третьою статті 14 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» роз'яснення щодо застосування положень чинних законів України в межах своєї компетенції мають право давати саме комітети Верховної Ради України у своїх рішеннях. Комітет надав відповідь листом від 5 жовтня 2005 року № 06-22/14-652, в якому містилася така інформація: «Термін «рекламний блок» у редакційній практиці розглядається як проміжок часу, відведений для демонстрації реклами (в електронних аудіо- або аудіовізуальних ЗМІ), та/або обсягу площ, відведених на шпальтах друкованих ЗМІ для розміщення певної реклами».

Хочу зауважити також, що в Законі змінено норму, якою регулювалося одне з найбільш дискусійних питань - розповсюдження повідомлень про дії осіб, що є кандидатами і водночас виконують посадові (службові) повноваження, передбачені Конституцією та законами України. Як свідчить практика проведення президентської виборчої кампанії 2004 року, саме щодо застосування цієї норми Закону України «Про вибори Президента України» до Центральної виборчої комісії було подано чи не найбільшу кількість скарг, що стосуються порядку проведення передвиборної агітації у ЗМІ.

Зазначу, що в частині п'ятій статті 66 Закону встановлено заборону на розповсюдження в офіційних повідомленнях про дії осіб, котрі виконують посадові (службові) повноваження, передбачені