Конституцією України або законами України, та одночасно є кандидатами в депутати, відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій про дії таких осіб саме як кандидатів у депутати, тобто таких зображень, які можуть інформувати телеглядачів (читачів) про те, що певна посадова (службова) особа є кандидатом у народні депутати України, наприклад, зображення таких осіб на агітаційних заходах чи з елементами передвиборної агітаційної символіки тощо. Підкреслюю - не всіх зображень, а лише як кандидатів у депутати. В цій частині редакція Закону відрізняється від попередньої, а також від президентського виборчого закону, де були заборони на розповсюдження в офіційних повідомленнях всіх відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій про осіб, які балотувалися кандидатами в народні депутати чи в Президенти України. Однак ця норма абсолютно не виконувалася, тому автори Закону, на мою думку, цілком правильно врахували наслідки практичного застосування норм цих Законів.
Важливо, щоб представники ЗМІ усвідомили, що під час виборчого процесу деякі їх права можуть бути тимчасово обмежені, зокрема щодо розповсюдження офіційних повідомлень.
Найбільший ажіотаж у мас-медійній сфері викликало положення частини десятої статті 71 у попередній редакції Закону, відповідно до якої у разі порушення ЗМІ вимог частин п'ятої та дев'ятої цієї статті Закону за поданням Центральної виборчої комісії або відповідної окружної виборчої комісії ЗМІ тимчасово (до закінчення виборчого процесу) у встановленому законом порядку дія ліцензії або випуск (друк) могли бути зупинені; у разі інших порушень ЗМІ вимог цього Закону - тимчасове зупинення дії ліцензії або випуску (друку) здійснювалося б виключно за рішенням суду. При цьому згідно з частинами п'ятою та дев'ятою статті 71 Закону поширення в будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, а також розповсюдження завідомо неправдивих або наклепницьких відомостей про партію (блок) або про кандидата в народні депутати України, забороняються.
У мене особисто викликало подив, що представників ЗМІ так збентежив цей припис Закону саме зараз, у нинішніх умовах, які, на мій погляд, є більш сприятливими для діяльності ЗМІ. Адже тотожна норма діяла і під час попередньої виборчої кампанії 2004 року (частини четверта та п'ята статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), але жодних «нарікань» з цього приводу ні в кого не було.
Разом із тим, положення частини десятої статті 71 Закону дійсно заслуговували на критику, оскільки, встановивши вкрай суворе покарання для ЗМІ за розповсюдження ними вищезазначеної інформації, законодавець не передбачив усіх підстав для відмови у розповсюдженні ними такої інформації. Так, відповідно до попередньої редакції частини дев'ятої статті 68 Закону ЗМІ, який надав ефірний час або друковану площу одній партії (блоку), міг відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі іншій партії (блоку) лише в разі, якщо надані для поширення матеріали суперечили частині п'ятій статті 71 цього Закону. Стосовно ж матеріалів, що суперечили б частині дев'ятій статті 71 Закону, порушення якої було другою підставою для зупинення дії ліцензії або випуску (друку) ЗМІ, то Закон не надавав жодних дозволів ЗМІ щодо відмови в їх розповсюдженні.
Таким чином ЗМІ потрапляли б у так зване замкнуте коло - відмовити в розповсюдженні інформації вони не могли б, оскільки порушили б Закон, але, розповсюдивши інформацію, дали б привід для тимчасового зупинення дії своєї ліцензії або випуску (що в період виборчої кампанії для ЗМІ рівнозначне закриттю).
Законом у редакції від 17 листопада 2005 року ці суперечливі положення змінено на краще - розширено перелік підстав, за яких ЗМІ зможуть відмовляти в розповсюдженні матеріалів передвиборної агітації, а питання щодо тимчасового зупинення дії ліцензії або тимчасової заборони випуску друкованого видання має право вирішувати виключно суд у разі, якщо ним при розгляді виборчого спору буде встановлено повторне або одноразове грубе порушення з боку ЗМІ вимог Закону.
Суттєвим нововведенням Закону стало положення частин шостої та сьомої статті 68, згідно з якими ЗМІ встановлюють розцінки вартості одиниці друкованої площі та ефірного часу самостійно в розмірі, що не може перевищувати розміру середньоарифметичного значення ціни за комерційну рекламу. Тобто новою редакцією Закону фактично скасовано таку величину, як середньозважений показник, існування якої у попередній редакції Закону викликало чимало складностей та проблем.
Однак у частині третій статті 53 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» все ж міститься положення про середньозважений показник вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу, що визначається Центральною виборчою комісією спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та Державним комітетом телебачення і радіомовлення України.
На виконання вищезазначеної вимоги Закону, постановою Центральної виборчої комісії від 9 листопада 2005 року № 140 було затверджено Положення про відповідний середньозважений показник.
Згідно з вимогами цього положення середньозважений показник вартості одиниці друкованої площі (ефірного часу) визначається як середньоарифметичне значення ціни за комерційну рекламу та розраховується ЗМІ самостійно за такою формулою:
СЗП = Ц : К, де СЗП - середньозважений показник вартості одиниці друкованої площі (ефірного часу); Щ- ціна за розповсюдження комерційної реклами; К - кількість одиниць друкованої площі (ефірного часу), фактично наданих для розповсюдження комерційної реклами.
Зауважу, в Законі України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної