Пактами називають неформальні угоди, які виходили за межі контрактів. Вони не мали юридичного підкріплення і позовного захисту і забезпечувалися лише моральними якостями контрагентів.

Невиконання пакту не несло юридичної відповідальності.

Умови дійсності договорів.

Не кожну угоду римське приватне право називало договором. Така угода отримувала юридичну підставу за певних умов:

а) право- і дієздатність;

б) вільне волевиявлення суб’єктів;

в) форми волевиявлення;

г) законність договору;

д) реальне виконання дій.

Недотримання хоча б однієї з цих вимог давало підстави визнати договір недійсним. Зупинимось на цьому детальніше.

1. Право і дієздатність сторін. Цей критерій значно звужував кількість суб’єктів договірних відносин.

2. Вільне волевиявлення. Воно виявилося через згоду сторін взяти на себе певні обов’язки відповідно до укладеного договору. Така згода мала бути взаємною, двосторонньою і мати певну мету. Договір вважався недійсним, коли був укладений шляхом обману, насильства, погрози та примусу.

3. Форма волевиявлення полягала у дотриманні відповідної установленої форми при укладенні договорів (наприклад, дотримання процедури манципації).

4. Закономірність договору означала, що зміст договору повинен відповідати вимогам діючого законодавства. З іншого боку, договір не повинен суперечити законам природи, добрим звичаям, нормам моралі і традиціям.

5. Реальне виконання дій означало реальну можливість для обох сторін виконати умови договору. Неможливість дії могла бути фізичною, юридичною, моральною.

Окремі види договірних зобов’язань.

1. Вербальні контракти. Являли собою договори, які отримували юридичну силу з моменту виголошення певних фраз. Це найдавніший вид договорів. Їх сутність найбільшою мірою відображає стипуляція – договір, який встановлювався шляхом постановки кредитором певного запитання і отримання тим відповіді боржника. Стипуляція проходила в присутності свідків, кредитора і боржника і застосовувалась найчастіше для оформлення поруки.

2. Літеральні контракти. Це – письмові договори, які з’явилися дещо пізніше. На перших порах вони мали вигляд запису в домових книгах кредитора і боржника. У класичний період отримали поширення простіші форми літеральних контрактів: син графи і хірографи.

Син графом називали боргову розписку, складену у двох примірниках, підписану сторонами і свідками.

Хірографом називалась боргова розписка, складена від імені особи боржника і підписана ним.

3. Реальні контракти отримали свою назву внаслідок того, що такий договір набував юридичної цінності з моменту фактичної передачі речі.

До реальних договорів належали договори: позики, позички, схову (зберігання), застави.

4. Конценсуальні контракти. До них належали договори, які иникали із консенсуса – простої угоди сторін. До цієї групи контрактів належали договори:

а) купівлі-продажу; б) товариства; в) найму речей чи послуг; г) доручення; д) підряду.

Основною ознакою таких контрактів є те, що вони набували чинності на момент досягнення угоди, а тому виконання будь-яких додаткових формальностей не вимагалось. Іншими словами, саме досягнення угоди (консенсусу) ставало тут юридичним фактом, породжуючи права та обов’язки сторін.

5. Безіменні контракти. Як уже зазначалось відповідно до римського класичного права, позовним захистом користувалися лише ті контракти, які були у переліку контрактів (своєрідному реєстрі). Але не завжди ділові стосунки охоплювалися таким переліком договорів. Господарський обіг вимагав нових договірних відносин, які б користувалися позовним захистом. Так виникли безіменні контракти.

Особливістю таких договорів було те, що за стороною, яка виконала зобов’язання і яка не отримала адекватної відповіді від іншої сторони, було збережене право замість позову про примус до виконання зобов’язання іншою стороною, пред’являти кондиційний позов – про повернення того, що зробила перша сторона. Найпоширенішими серед таких договорів були договір міни і оцінюючий договір.

3. Зобов’язання ніби з договорів

Сама назва цього інституту – „позадоговірні зобов’язання” – свідчить, що такі зобов’язання виникали не з контрактів, пактів чи якоїсь іншої угоди, а за інших обставин і умов.

Загальна характеристика зобов’язань ніби з договорів.

Цим терміном римське право позначало зобов’язання, які виникали при відсутності договору між сторонами, але які за своїм характером і змістом були подібні до зобов’язань, що виникла з договорів. В такому випадку підставою для виникнення зобов’язання були:

а) або одностороння угода;

б) або інші юридичні факти, які не входили ні до складу договорів, ні до деліктів.

Характерною особливістю такого роду зобов’язань є отримання певної вимоги однією стороною за волевиявленням і за рахунок другої сторони.

Зрозуміло, що такі односторонні дії певних осіб породжували зобов’язально-правові відносини вони практично не відрізнялися від подібних відносин, які виникали з договору. Тому і стали вони називатися ніби договірними (подібними до договірних і такими, що виникали ніби з договору).

Правда, в таких правовідносинах неабияке значення має один суттєвий момент: одностороння дія, з якої виникає подібне зобов’язання, за своїм характером повинна бути правомірною (неправомірна дія породжувала декілька зобов’язань).

До зобов’язань ніби з договору належали:

а) зобов’язання з ведення чужих справ без доручення;

б) зобов’язання, що виникали із безпідставного значення.

Ведення чужих справ без доручення – це такі правовідносини, при яких одна сторона (гестор) виявляла турботу про майновий інтерес другої особи (господаря) без якого-небудь доручення з його боку.

За загальним правилом мотивом для ведення чужих справ без доручення є прагнення гестора застерегти настання негативних майнових непередбачуваних наслідків для іншої особи.

Передумовами виникнення такого виду зобов’язань були:

1) сам факт ведення чужої справи гестором;

2) відсутність обов’язку гестора перед господарем щодо здійснення таких дій (як за законом, так і за договором);

3) ведення справи повинно здійснюватись за рахунок господаря. Витрати гестора підлягали відшкодуванню;

4) застрачені гестором зусилля, його праця оплаті не підлягали.

Зобов’язання, що виникали із безпідставного збагачення.

В основі виникнення таких зобов’язань знаходились дозволені, правомірні дії, але мотиви їх здійснення неправомірні (через помилку чи якісь інші обставини).

Самі зобов’язання виникали з моменту передачі речі чи грошей однією стороною іншій