Теорія держави і права виконує й навчальну функцію. Як навчальна дисципліна, що є першоосновною дисципліною в опануванні юридичних наук, теорія держави і права викладається у більш чи менш популярній формі, спрощеній до рівня можливостей її активного сприйняття особами, що не мають попередньої юридичної підготовки. В такій якості вона стає ключем до оволодіння юридичними знаннями. У той же час теорія держави і права є завершальною складовою циклу дисциплін, необхідних для оволодіння професією юриста.

І, нарешті, теорії держави і права властива прогностична функція. Опановуючи закономірності розвитку держави і права, теорія держави і права не лише спроможна дати пояснення їх минулого і правильно зорієнтуватися в сучасному, а й передбачити шляхи їх розвитку в майбутньому. Більше того теорія держави і права є системою знання, що перебуває в стані розвитку й переосмислення на основі і в інтересах сучасної соціальної практики.

2. Який з методів не входить до приватних методів правової науки

Система права характеризується зменшенням рівня його формалізації, що проявляється у розширенні сфери приватноправового регулювання, використання загальнодозвільного принципу правового регулювання.

Водночас у спадок від радянських часів правова система України дістала заідеологізованість методологічних основ права, невизначеність принципів політико-державного плюралізму, підміну права законом, заперечення права приватного на догоду публічному, загальнодержавному.

Тепер, коли пріоритети визнаються за формуванням громадянського суспільства та правової держави, для системи права України важливо провести правильну, точну диференціацію норм щодо належності їх до публічного або приватного права, оскільки це дасть можливість визначити ті сфери суспільного життя, де втручання держави усувається чи обмежується, а також сформувати засоби, що запобігали б безмежній нормотворчості держави. Крім цього, методологічний поділ системи права на публічне та приватне право пов'язаний з інтеграційними процесами, зокрема — з приведенням законодавства України у відповідність з європейськими стандартами; він сприятиме більшій злагодженості та ефективності системи національного права.

Слід підкреслити, що поділ системи права на публічне та приватне право використовується в Україні поряд з галузевою класифікацією юридичних норм, і обидва способи диференціації мають право на існування. Як при першому, так і при другому поділі системи права як критерії використовується предмет і метод правового регулювання. Проте роль цих критеріїв є різною, зокрема: при галузевій класифікації предмет є основним критерієм, а метод — додатковим; при публічно-приватній — головним є метод правового регулювання.

Як правило, в літературі до методів як критеріїв вказаного вище поділу відносять імперативні та диспозитивні методи. При поділі системи права на публічне і приватне право до уваги береться векторність зв'язків (вертикальні або горизонтальні) між суб'єктами (горизонтальні зв'язки між юридичне рівними за статусом суб'єктами об'єктивуються відносинами координації; вертикальні зв'язки між суб'єктами, що є нерівними за колом прав і обов'язків, виражаються назовні відносинами субординації). Додатковими критеріями поділу системи можуть бути способи захисту інтересів особи або коло суб'єктів його ініціювання.

Отже, приватне право характеризується такими ознаками, як: 1) орієнтація на задоволення особистих приватних інтересів; 2) волевиявлення декількох суб'єктів; 3) рівність суб'єктів; 4) переважання диспозитивних норм; 5) наявність горизонтальних відносин між суб'єктами; 6) використання, як правило, договірної форми вираження норм.

У сфері приватного права застосовується диспозитивний метод правового регулювання, відносини між учасниками виникають, змінюються та припиняються за їх волевиявленням, а будуються на принципі рівності суб'єктів; до приватного права входять галузі та інститути, що регулюють відносини між фізичними особами, між юридичними особами та між фізичними І юридичними особами (тобто суб'єктами, що є юридичне рівними). Таким чином, приватне право — це система належно впорядкованих взаємо узгоджених норм права, які регулюють відносини між юридичне рівними суб'єктами диспозитивним методом правового регулювання. До сфери приватного права України можна віднести цивільне, сімейне, земельне, трудове, житлове право.

В свою чергу публічному праву притаманні такі ознаки, як: 1) орієнтація на задоволення публічних інтересів; 2) одностороннє волевиявлення суб'єктів; 3) субординація між суб'єктами; 4) переважання імперативних норм; 5) вертикальні (ієрархічні відносини) між учасниками; 6) використання в основному нормативно-правових актів як форми вираження юридичних норм.

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Дистанційна форма навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 2

з курсу основи державного права

Виконав: студент

Групи ПЗ – ІІ

Дутчак Михайло

м. Богородчани

2007р.

План

1. Які існували передумови виникнення прав.

2. Теологічна теорія походження держави стверджує.

1. Які існували передумови виникнення права

Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні {загальні):—

у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;—

у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;

2) юридичні {спеціальні):*

норма права;*

правосуб'єктність (праводієздатність);*

юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:

1) матеріальний — реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити;

2) юридичний — суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний