КОНТРОЛЬНА РОБОТА з курсу основи римського цивільного права

План

1. Предмет та завдання курсу.

2. Система римського права.

3. Захист цивільних прав.

4. Шлюбно-сімейні самовідносини.

Використана література.

1. Предмет та завдання курсу

Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно на століття і тисячоліття пережило своїх творців і двічі підкорило світ. Воно зародилося в далекій глибині століть, коли Рим являв собою невелику общину серед численних інших подібних общин середньої Італії. Право цієї общини віддзеркалювало примітивний уклад суспільства, являючи собою досить спрощену, архаїчну систему норм, просякнутих патріархальністю і полісною замкнутістю. І якщо допустити, що воно залишалось би на такій стадії, римське право давно загубилось би серед численних, таких же примітивних систем інших народів.

Але доля розпорядилася по-іншому. Ведучи боротьбу за своє існування, римська община поступово зростала, міцніла, поглинаючи сусідні общини (civitаtes). Розширювалася її територія. З часом Римська держава поширюється на весь Апеннінський півострів, перекидається а острови, включає до себе інші країни і народи Середземномор’я, в результаті чого з’являється величезна держава, у якій Середземне море стало внутрішнім морем країни.

Величезні територіальні зміни відобразились на внутрішньому устрої Риму, що призвело до зруйнування старих патріархальних відносин, а примітивне натуральне господарство поступається місцем складним економічним відносинам. Відповідно змінює свій характер і римське право, зокрема, у тій його частині, яка пов’язана зі статусом особи, договірними відносинами, регулюванням питань власності.

І все ж наріжним каменем у розвитку римського права стали економічні відносини держави. Перебуваючи на перехресті торговельних шляхів з Азії та Африки у Європу, Рим неминуче втягували у міжнародний обіг, і в міру того, як він ставав центром політичного життя світу , то все помітніше поєднував у собі різноманітні ланки світового торгового обігу. На його території безперервно зав’язувались нескінченні ділові відносини, у яких були задіяні торговці різних народів. Представники влади Стародавнього Риму (магістрати) були зобов’язані розглядати та вирішувати спори, що виникали щоденно, керуючись при цьому відповідними правовими нормами. Старе архаїчне римське право стало непридатним для таких цілей; було необхідне нове право, позбавлене місцевих, полісних, вузьконаціональних рис, яке могло б однаковою мірою задовольнити і захистити інтереси карфагенця і галла, єгиптянина і римлянина, грека і фінікійця. Для цього було придатне лише право універсальне, всесвітнє. І саме римське право зуміло перебудуватись на засадах універсальності. Воно увібрало в себе ті норми світового обігу, які вже століттями побутували в практиці міжнародних відносин. Але римське право надало їм стрункості, юридичної якості, ліквідувало двозначність і національну нашарованість.

В результаті виникло те унітарне право, яке стало загальним правом усього античного світу і поширилось на народи, які спілкувалися з цим світом. Насправді творцем цього права став увесь тодішній світ, а Рим лише акумулював правові досягнення народів, позбавив їх застарілих, вузьконаціональних рис, надавши їм універсалізму та індивідуалізму.

Предметом „Основ римського цивільного права” є найважливіші інститути майнового і пов’язаного з ним зобов’язалнього та шлюбно-сімейного права, які клалися і дістали свій завершений розвиток у Римській державі на всіх етапах історії.

2. Система римського права

Терміном „цивільне право” в сучасних системах права позначають ту галузь права. Яка регулює майнові відносини у суспільстві. За латинською термінологією поняттю „цивільний” більшою мірою відповідає термін „cіvilis” (цивільний). Однак „jus civile” (тобто „право цивільне”) у римському праві за своїм змістом не відповідає сучасному терміну „цивільне право”. Під „jus civile” римляни розуміли власне національне стародавньоримське право, яке поширювало свою дію винятково на громадян-квіритів, а тому ще називається квіритське право.

Отже, першою складовою частиною системи римського права було квіриське право – споконвічне, суто національне і найдавніше право, яке регулювало відносини римських громадян всередині міста-поліса. Це надавало йому замкнутого характеру, а головним джерелом такого права стали Закони ХІІ Таблиць (451-450 рр. до н.е.).

Саме національно-полісна замкнутість римського квіритського права значно звужувала сферу його дії. Воно не могло тривалий час задовольняти потреби римського рабовласницького суспільства, виступати регулятором багатосторонніх і складних суспільних відносин. Це – одна з негативних сторін квіритського права.

До негативних рис квіритського права слід віднести і те, що соціально-економічні умови рабовласницького ладу в самому місті-полісі Римі розвивалися швидше, ніж те право, яке було покликане їх регулювати. Тобто Вово мало тенденцію „постійного відставання”. Форми квіритського права не забезпечували чіткого регулювання нових майнових відносин, які виникали в міру подальшого зростання території Риму і завойовування ним країн та підкорення народів.

І нарешті, квіритське право було нездатне регулювати майнові відносини між римськими громадянами – з одного боку, і жителями Римської держави, які не мали повноправного статусу громадян, - з іншого. Однак потреба в цьому зростала, а тому з часом довелося визнати основні цивільні права і не римлянами (негромадянами). Але це сталося набагато пізніше, ніж виникло квіритське право.

Таким чином, ми з’ясували, що першою складовою частиною системи римського права було квіритське право, вияснили його обмежений характер і негативні сторони.

Другою складовою частиною системи римського права стало так зване „право народів” або перегринське право. Звідки і як воно виникло? На період ІІІ – І ст. н.е. припадають численні завойовницькі війни Риму поти сусідніх держав. Це призвело спочатку до підкорення ним Апеннінського півострова, а згодом – і всього Середземномор’я. Підкорені народи мали високий рівень розвитку власного права, яке ставило зворотний влив на римське цивільне право. Але ж квіритське право не